Людина, чиє прізвище викреслив сам мер, мала б добре в'їстися йому в печінки. Але чому тоді її вибрали для співбесіди? Піппі відчув, що пахне смаленим чисто в сицилійському дусі.
Мер пильно спостерігав за реакцією Піппі і, здавалося, читав його думки й тішився тим, що вичитав.
— Для мене ви надто сицилієць, щоб я брався вас обдурити,— сказав мер.
— Викреслене мною прізвище належить людині, за яку моя дочка збирається вийти заміж. Заради доччиного щастя я хочу, щоб той хлопець ще рік побув тут, а потім можете його брати. Відмовити йому прийти на співбесіду я не міг. А ще однією причиною є те, що я маю на оці чоловіка, якого, гадаю, вам слід узяти замість нього. Чи не зробите мені ласку з ним зустрітися?
— Про що мова! — погодився Піппі.
— Не хочу перед вами приховувати,— вів далі мер,— що йдеться про особливий випадок, і йому слід виїхати негайно.
— Знаєте, я маю бути дуже обачний,— попередив Піппі.— Клерікуціо дуже вимогливі.
— Все відповідатиме вашим інтересам,— запевнив мер,— але справа дещо небезпечна. — Потім він розповів про Лію Вацці. Недавнє убивство члена магістрату викликало сенсацію в світовій пресі, отже суть справи була Піппі і Кроссові відома.
— Якщо прямі докази відсутні, то чому у цього Вацці таке безвихідне становище?— спитав Кросс.
Піппі пояснив:
— Хлопче, це Сицилія. В поліції також служать сицилійці. Член магістрату був також сицилійцем. Всі знають, що вбив Дія. Кому в голові процесуальна чистота! Якщо він потрапить у їхні руки — то йому смерть.
— А ви зможете вивезти його звідси й доправити до Америки? — спитав Піппі.
— Так,— запевнив мер,— вся складність тільки в тому, щоб у Америці його приховали.
— Виглядає на те, що тут більше мороки, ніж він того вартий,— засумнівався Піппі.
Мер знизав плечима.
— Признаюся, що йдеться про мого друга. Але на таке не варт зважати. — Він зробив паузу і ледь усміхнувся на знак того, що зважати таки варто. — А ще він дуже високої проби «фахівець». Добре знається на підривній справі, а це заняття із дуже складних. Вміє користуватися шворкою, старим і дуже корисним ремеслом. Само собою — ніж і пістолет. Та найважливіше те, що він розумний, на всі руки майстер. А непохитний — як скеля, ніколи не скаже зайвого. Тільки слухає й уміє розв'язувати язики. А тепер скажіть: хіба у вас не знайдеться що робити для такої людини?
— Так наче Господь почув мої молитви,— одразу ж зреагував Піппі. — Все ж таки, чому така людина втікає?
— Бо в додачу до всіх своїх інших чеснот він ще й розсудливий,— сказав мер.
— Не хоче спокушати долі. Тут його дні лічені.
— І такий добрий фахівець,— цікавився далі Піппі,— буде щасливий служити в Америці простим солдатом?
Мер нахилив голову від надміру сором'язливого співчуття.
— Він справжній християнин, і, як завжди нас повчав Христос, сповідує покірність.
— З такою людиною я мушу познайомитись,— сказав Піппі,— навіть заради того, щоб хоч подивитися. Але наперед нічого не можу гарантувати.
Мер широко розвів руками.
— Звичайно, він мав би вас влаштовувати. Та мушу вам зізнатися ще в одному. Він, правда, просив мене, щоб я цього не замовчував. — Мер вперше перейшов на такий довірливий тон. — У нього дружина і троє дітей, і вони повинні виїхати разом із ним.
Піппі одразу ж вирішив наперед, що його відповідь буде негативною.
— A-а,— протяг він,— тоді буде дуже важко. Коли ми з ним побачимося?
— Він прийде в сад, коли посутеніє,— сказав мер. — Все буде спокійно, я про це подбав.
Лія Вацці виявився невеличким на зріст чоловіком, але з тією дротяною жилавістю, яку багато сицилійців успадкували від далеких арабських предків. Смаглявий, вродливе яструбине обличчя, шляхетні риси, якось давав собі раду з англійською мовою.
Вони сиділи у меровому саду за столиком, на якому стояла пляшка червоного домашнього вина, тарілка з оливами із сусідніх дерев і хліб, хрусткий і випечений цього ж вечора, ще теплий, а поряд з усім цим — ціла теляча нога, всіяна, мов чорними діамантами, горошковим перцем. Лія Вацці їв, пив і не зронив жодного слова.
— Про вас мені дали найкращі рекомендації,— почав Піппі. — Не знаю, що й казати. Чи зможе людина з вашими знаннями та досвідом почуватися щасливою в Америці на службі в іншої людини?
Лія глипнув на Кросса, а потім відповів Піппі:
— Ви маєте сина. Що б ви робили, якби йому щось загрожувало? Мені треба, щоб моя дружина і діти були в безпеці, і заради цього я служитиму будь-кому.