— Зніміть нагляд,— попросив Кросс. — Я не хочу, щоб будь-хто за ним дивився. Зрозуміло?
— Гаразд, якщо така ваша воля,— погодився Поллард. Він трошки помовчав, потім додав: — Стережіться Джіма Лоузі, він не спускає ока зі Сканнета. Чули про Лоузі?
— Колись із ним зустрічався,— сказав Кросс. — Хочу, щоб ви зробили ще одну справу. Дайте мені на пару годин ваше посвідчення працівника «Тихоокеанської Безпеки». Вам повернуть його вчасно, і ви встигнете на опівнічний рейс до Лос-Анджелеса.
Поллард занепокоївся.
— Для вас, Кроссе, я зроблю будь-що, ви про це знаєте, але будьте обачні, тут справа надто делікатна. Мені пощастило там збудувати дуже добре життя, і я не хочу одним махом усе зруйнувати. Знаю, що всім завдячую «родині» Клерікуціо, цього я ніколи не забуваю. Саме за це і мені віддячують. Але робота моя вельми складна.
Кросс підбадьорливо усміхнувся.
— Для нас ви надто велика цінність. Ще одна річ: якщо Сканнет зателефонує, щоб перевірити, чи з ним розмовляють люди з вашої служби, то ви просто підтвердіть.
На таке Поллард знітився. Справа оберталася справжніми неприємностями.
— Мене цікавить,— вів далі Кросс,— що ви можете про нього сказати. — Побачивши, що Поллард вагається, Кросс додав: — Я дещо для вас зроблю. Згодом.
На якусь мить Поллард задумався.
— Сканнет не обминає нагоди будь-де похвалитися, що знає велику таємницю і що Атена готова на все, щоб про цю таємницю ніхто не довідався. Тому, мовляв, вона й відмовилась позивати його. Жахливу таємницю. Сканнет нею тішиться. Кроссе, я не знаю, як і чому ви до цього причетні, та, мабуть, володіючи цією таємницею, ви зможете свою проблему вирішити.
Вперше Кросс поглянув без маски люб'язності, і Поллард раптом збагнув, звідки у Кросса його репутація. Холодний погляд зважував, а рішенням могла бути смерть. Кросс сказав:
— Ви знаєте, чому я зацікавлений. Бенц, напевне, все розповів. Вас він найняв заради ширми для мене. Ну а тепер, вам, чи там студії, щось відомо про цю велику таємницю?
— Ні,— відповів Поллард. — Ніхто нічого не знає, Кроссе, для вас я стараюся, як можу, ви самі бачите.
— Бачу,— несподівано лагідно сказав Кросс. — Дозвольте, я трошки полегшу для вас ситуацію. Студії не терпиться знати, яким саме чином я збираюся повернути Атену Аквітан до роботи. Скажу вам. Я збираюся пообіцяти їй половину прибутку від фільму. Як на мене, можете це їм передати. Підвищите свій авторитет і, можливо, навіть отримаєте від них преміальні. — Кросс сягнув у стіл, витяг звідти круглий шкіряний мішечок і вклав його Поллардові в руку. — Чорні фішки на п'ять тисяч,— пояснив він. — Коли я запрошую вас сюди в справах, то завжди переживаю, що ви програєте в казино гроші.
Переживати йому було не варт. У касовій клітці казино Ендрю завжди обмінював фішки на готівку.
Леонард Соша саме готувався до праці в кабінеті з броньованими дверима в «Ксанаду», коли йому принесли Поллардове посвідчення. На своєму власному устаткуванні він ретельно підробив чотири комплекти посвідчень у спеціальних відкидних касетах. Поллардової перевірки вони б не витримали, та цього й не вимагалось. Вони не мали навіть потрапити Поллардові на очі. Коли Соша упорався через кілька годин з роботою, двоє чоловіків відвезли його в мисливську хатину в Сьєрра-Неваді, розмістили в бунгало глибше до лісу.
Того післяполудня з ґанку бунгало він бачив, ж повз житло пробігли олень і ведмідь. Вночі приводив до ладу своє причандалля і чекав. Ні де він, ні що має робити — не знав і знати не хотів. Свої сто тисяч отримував, а тепер чувся вільною людиною на свіжому повітрі. Час бавив, малюючи ведмедя і оленя на сотні аркушів паперу, а потім ці малюнки тасував і перемішував, домагаючись створити враження, що олень женеться за ведмедем.
Дію Вацці вшановували зовсім по-іншому. Кросс обняв його, почастував вечерею в своєму номері. За роки перебування Вацці в Америці Кросс багато разів був його оперативним командиром. Вацці, попри власний сильний характер, не робив спроб брати командування на себе, і Кросс у свою чергу ставився до нього з повагою, якою вшановував рівну собі людину.
За ці роки Кросс часто наїжджав у мисливську хатину перепочити на вихідні, і вони удвох ходили на полювання. Вацці розповідав про різні історії та прикрощі на Сицилії, порівнював тамтешнє життя з життям у Америці. Кросс відповідав тим, що запрошував Вацці разом із сім'єю у Веґас, надавав режим безкоштовного обслуговування плюс кредит у розмірі п'яти тисяч у казино, про повернення кредиту Дії ніколи не нагадували.
За вечерею розмова носила загальний характер. Найстарший Ліїн син захищав диплом у Каліфорнійському університеті і нічого не знав про таємне життя свого батька. Вацці дуже цим переймався.