— А студія? — спитав він. — Мерріон — одна з наймогутніших постатей у державі. Як щодо Бенца і Скіппі Дієра?
Атена похитала головою.
— Ті добре розуміли, що мені було від них потрібно. Не менше за вас. Але вони ні на що не зважилися, хіба що продати вам кінофільм. І їм було байдуже, чи вб'ють мене, коли картина буде закінчена, а вам ні. І я знала, що ви подасте руку допомоги, навіть коли казали, що не зможете. Коли я почула, що ви купуєте фільм, то вже точно знала, що робитимете, та, мушу признатися, не гадала, що ви зробите це так уміло.
Несподівано Атена рушила до нього, і він підвівся з крісла. Вона взяла його руки в свої. Він відчув запах її тіла, її подиху.
— Це було єдине зло, яке я будь-коли вчинила в своєму житті, — сказала Атена. — Змусила когось скоїти вбивство. Було жахливо. Я почувалась би набагато краще, якби скоїла сама. Але куди вже мені.
— Звідки у вас взялася така впевненість, що я щось робитиму? — спитав Кросс.
— Клавдія стільки мені про вас нарозповідала, — відповіла Атена. — Я зрозуміла, хто ви такий, але вона така наївна, вона ще не все дотямила. Вона гадає, що ви просто завзятий хлопець, який добре вміє давати собі раду.
Кросс раптом насторожився. Атена підводила до того, щоб він визнав свою вину. Щось таке, у чому він ніколи не признався б навіть священикові на сповіді, навіть самому Богові.
— А ще ваш погляд, — вела далі Атена. — Багато чоловіків дивились на мене таким поглядом. Не хочу видаватися нескромною, однак я знаю, що я красуня, мені всі казали про це від самого дитинства. Я завжди знала, що маю якусь владу, але ніколи не могла її по-справжньому збагнути. Не те, щоб ця влада робила мене щасливою, але я користуюся нею. Таке називають «любов'ю».
Кросс відпустив її руки.
— Чому ви так боялися свого чоловіка? Бо він міг зруйнувати вашу кар'єру?
На якусь мить в її очах промайнув страх.
— Йдеться не про кар'єру, — відповіла вона, — І йдеться не про страх, хоч я знала, що він убив би мене. У мене є глибша причина. — Вона помовчала, а потім додала: — Я можу змусити їх повернути вам кінофільм. Можу відмовитися продовжувати роботу.
— Не потрібно, — сказав Кросс.
Атена всміхнулась і сказала із світлою й веселою грайливістю:
— Тоді ми просто можемо піти разом у ліжко. Як на мене, ви дуже привабливий. Не сумніваюся, що нам буде добре.
Його першим відчуттям був спалах гніву, що вона могла подумати, нібито від неї чекають, що вона просто відкупиться. Що вона грала роль, вдаючись до своєї жіночої досвідченості, як чоловік вдався би до фізичної сили. Та насправді його збентежило те, що в її голосі, здалося йому, пролунав ледь відчутний глузливий відтінок. Поглузує з його залицянь і перетворить його чисту закоханість у просте злягання. Так нібито казала, що його кохання до неї було таким самим вдаваним, як і її почуття до нього.
— Із Бозом у мене була довга розмова, — холодно відказав він. — Я намагався дійти якоїсь згоди. Він хвалився, що мав звичку трахкати вас по п'ять разів на день, коли ви були одружені.
Йому було приємно, що сказане начебто зачепило її.
— Я не рахувала, — сказала вона,— але було доволі. Тоді мені було вісімнадцять років, і я справді любила його. Хіба не смішно, що тепер я хотіла його смерті? — Вона на секунду насупилася, а потім спитала байдужим тоном: — І про що ви ще розмовляли?
Кросс похмуро дивився на неї.
— Боз виказав мені вашу обох жахливу таємницю. Він каже, ніби ви призналися йому, що коли втікали, то поховали вашу дитину в пустелі.
Атенине обличчя перетворилося на маску, зелені очі потьмяніли. Вперше за цей вечір Кросс відчув, що вона, мабуть, не грає. Її обличчя вкрила блідість, якої не спромоглася б зобразити жодна актриса.
— І ви справді вірите, що я вбила власну дитину? — прошепотіла вона.
— Боз твердив, що ви самі йому це розповіли, — сказав Кросс.
— Я справді йому так сказала, — підтвердила Атена. — А тепер повторюю запитання: чи вірите ви, що я вбила власну дитину?
Чи буває щось нестерпніше, аніж звинувачувати гарну жінку? Кросс знав, що коли дасть правдиву відповідь, то втратить її навіки. Несподівано він лагідно обняв її.
— Ви надто гарна. Ніхто такий гарний, як ви, не міг би такого скоїти. — Віковічне схиляння чоловіків перед красою всупереч усім очевидним доказам. — Ні, — сказав він, — я не вірю, що ви вбили.
Вона на крок відступила від нього.
— Навіть якщо Боз на моєму сумлінні?
— Він не на вашому сумлінні, — заперечив Кросс. — Він сам покінчив з собою.