— П'ять, — підтвердив Кросс, — і за таке їх варто дати. Ну а тепер, які погані новини?
Сенатор зажурено похитав головою.
— Вашим друзям вони будуть не до вподоби. Особливо Джорджіо, він такий нетерплячий. Але — яскрава особистість, справді яскрава.
— Це мій улюблений близький родич, — сухо відреагував Кросс. З усіх Клерікуціо йому найменше подобався Джорджіо, і було помітно, що сенатор поділяв його почуття.
— Президент мені сказав, — нарешті видав свою бомбу Вейввен, — що на цей закон він накладе вето.
Кросс ще не відійшов від відчуття радісного тріумфу, що далекосяжні наміри дона Клерікуціо нарешті здійснилися. Збудувати легітимну імперію азартних ігор на правових засадах. Що там, у біса, бубонить Вейввен?
— А щоб це вето подолати, нам бракує голосів, — нарешті виклав свою новину Вейввен.
Єдино з метою дати собі час, щоб отямитись, Кросс запитав:
— Отже, ці п'ять мільйонів для президента?
Сенатор зобразив на обличчі жах.
— Що ви, в жодному разі! — вигукнув він. — Ми з ним навіть не в одній партії. До того ж президент, коли він відійде в приватне життя, стане дуже заможною людиною. Будь-яка рада директорів будь-якої компанії з охотою візьме його. В жалюгідній готівці у нього не буде потреби. — Вейввен зверхньо посміхнувся Кроссові. — Коли ти президент Сполучених Штатів, все виглядає зовсім по-іншому.
— Отже, поки президент не віддасть душу, ми залишаємося з носом? — зробив підсумок Кросс.
— Саме так, — підтвердив Вейввен. — Президент, мушу визнати, хоч ми й у протилежних партіях, дуже популярний. Його, безперечно, переоберуть, Мусимо набратися терпіння.
— Отже, нам залишається чекати п'ять років, а потім сподіватися, що оберуть президента, який вето не накладе?
— Не зовсім так,— сказав сенатор, відтак трошки повагався. — Мушу бути з вами відвертий. За п'ять років склад конгресу може змінитись, у мене може не виявитись тих голосів, котрі маю тепер. — Він знову зробив паузу: — Тут важить багато різних факторів.
Кросс був зовсім збитий з пантелику. Що, в біса, насправді було на думці у Вейввена? Тут сенатор приклацнув пальцями.
— Звичайно, коли з президентом щось станеться, то віце-президент закон підпише. Тобто, хоч як це неприємно звучить, та вам слід сподіватися, що з президентом станеться інфаркт, його літак розіб'ється або ж його покладуть з інсультом. Таке трапляється, всі ми смертні, — сенатор аж сяяв обличчям, і раптом Кроссові все прояснилося.
Він відчув спалах люті. Цей виродок передавав через нього повідомлення для Клерікуціо: сенатор свою частку роботи виконав, тепер їм залишається убити президента. І сенатор був настільки спритний і лукавий, що жодним конкретним проявом себе в цю справу не вплутував. Кросс був упевнений, що дон на таке не пристане, а якби й пристав, то після цього Кросс відмовиться бути частиною «родини».
Вейввен, приязно усміхаючись, вів далі:
— Все доволі безнадійне на перший погляд, та наперед нічого не скажеш. Доля може нам посприяти, а віце-президент мій дуже близький приятель, навіть хоч ми з ним у різних партіях, я ані на йоту не сумніваюся, що він схвалить закон. Нам залишається тільки чекати й сподіватися.
Кроссові важко вірилося, що він справді чує сенаторові слова. Сенатор Вейввен був утіленням непогрішимого всеамериканського політика, хоч і відзначався слабкістю до жіночої статі та до невинного Гольфу. Обличчя його залишалося все таким же аристократично вродливим, а голос — шляхетним. Умів подати себе за одного з наймиліших людей на світі. Одначе в його задуми входило, щоб «родина» Клерікуціо знищила президента, вчинила на нього замах. Складнувато було б упоратись, подумав Кросс.
Сенатор вже сидів за столом і вишукував по тарілках.
— Я перебуду тут тільки одну ніч, — сказав він. — Сподіваюся, у вас там у вар'єте знайдеться кілька дівчат, які мали б охоту повечеряти з таким дідуганом, як я.
Повернувшись в апартаменти на даху, Кросс зв'язався з Джорджіо і повідомив, що буде в Дестамі наступного дня. Джорджіо сказав, що його забере з аеропорту «родинний» водій. Ні про що не розпитував.
По телефону Клерікуціо справи не обговорювали.
Коли Кросс з'явився в особняку в Дестамі, він здивувався, що всі були в зборі. В кабінеті без вікон був не тільки дон, але й Піппі, три донові сини — Джорджіо, Вінсент і Петі, і навіть Данте з небесно-блакитним ренесансним капелюхом на голові.