Він завжди казав, що все це дуже просто. Ти дізнаєшся про річний заробіток службовця і пропонуєш йому уп'ятеро більше.
Та ось на сцену вийшов колумбійський картель, розгнузданіший за найсвавільніших кіноіндіанців Старого Заходу, що не просто знімав скальпи, а всю голову. Четверо з партнерів Редфеллоу були вбиті, і Редфеллоу увійшов у контакт з «родиною» Клерікуціо, просячи охорони і пропонуючи 50 відсотків від зиску. Петі Клерікуціо і команда солдатів з Бронкського анклаву стали його особистими охоронцями, і так тривало доти, доки у 1965 році дон присудив Редфеллоу заслання в Італію. Наркобізнес став надто небезпечний.
Тепер, зібравшись разом за вечерею, вони привітали дона за мудрість його рішення багато років тому. Данте і Кросс вперше чули історію про Редфеллоу. Сам Редфеллоу був прекрасним оповідачем, і він до небес вихваляв Петі.
— Що то за боєць! — вигукнув він. — Якби не Петі, я б нізащо не дожив до подорожі на Сицилію. — Девід звернувся до Данте і Кросса: — Це сталося в той день, коли вас обох тримали до хреста. Пригадую, що ви навіть не здригнулися, коли вас ледь не втопили в свяченій воді. Я подумати тоді не міг, що одного дня ми разом матимемо справу як дорослі чоловіки.
— З ними ти справи не матимеш, — сухо втрутився дон, — ти матимеш справу тільки зі мною і з Джорджіо. Якщо знадобиться допомога, можеш зателефонувати Піппі Де Лені. Я вирішив далі займатися справою, про яку тобі казав. Джорджіо пояснить причину.
Джорджіо розповів Девіду про перебіг останніх подій, що Елі Мерріон помер і Боббі Бенц сам очолив студію, що він відібрав усі відсотки від доходу, які належали Кроссові в «Мессаліні», і повернув гроші з кредитними нарахуваннями.
Почуте втішило Редфеллоу.
— В такому разі він дуже розумна людина. Знає, що в суд ви не подасте, тому й відібрав у вас гроші. Винятково прекрасна оборудка!
Данте пив каву і з ненавистю поїдав Редфеллоу очима. Роза-Марія, що сиділа поруч з ним, поклала долоню на його руку.
— Гадаєте, що це смішно? — спитав Данте у Редфеллоу.
Редфеллоу якісь пару секунд допитливо дивився на Данте. Обличчя його посерйознішало.
— Тільки тому, що знаю, що бути таким розумним на цей час — велика помилка.
Дон спостерігав за цим прихованим поєдинком і, здавалося, тішився ним. У кожному разі він поводив себе не статечно, рідкісний випадок, який його сини завжди розпізнавали й раділи йому.
— Отже, онуче мій, — звернувся дон до Данте, — як би ти сам вирішив цю проблему?
— Послав би його плавати на океанському дні, — відповів Данте, і дон усміхнувся йому.
— А ти, Кроччіфіксіо? Як би ти виходив із цієї ситуації? — продовжував опитувати дон.
— Просто змирився б, — відповів Кросс. — Мав би якийсь урок. Мене обвели круг пальця, бо я не роздивився, що вони хлопці спритні.
— Петі і Вінсент? — вів далі дон.
Але ті відповідати відмовились. Донова гра була їм знайома.
— Так просто відступатися не можна, — сказав дон Кроссові. — Тебе матимуть за дурника, і люди в усьому світі відмовляться ставитись до тебе з повагою.
Кросс сприйняв донові слова серйозно.
— В будинку Елі Мерріона досі висить колекція живопису, і вартість її біля двадцяти чи тридцяти мільйонів доларів. Можна її винести і вимагати викупу.
— Ні, — не схвалив задуму дон. — Цим себе викажеш, розкриєш свою силу, і як би делікатно не зробив, накличеш біду на свою голову. Девіде, а що б зробив ти?
Девід затягнувся сигарою, замислився. Відтак сказав:
— Купив би студію. Вчинив би цивілізовано і нібито по-діловому. З допомогою наших банків та зв'язків купити «Лоддстоун».
Кросс не повірив власним вухам.
— «Лоддстоун» — найстаріша й найбагатша у світі кіностудія. Навіть якби я спромігся нашкребти десять мільярдів, вони б вам її не продали. Це просто неможливо.