Рука того чоловіка не піднялася для привітання, і Піппі одразу все збагнув. Він знав, що має статися. Його мозок перемелював такий обсяг інформації, що зреагувати він просто не встиг. Бачив, як з'явився пістолет, такий маленький, зовсім іграшковий, бачив напруженість на обличчі вбивці. Вперше зрозумів вираз обличчя людей, яким він сам мав заподіяти смерть: їхній страшенний подив, що життю наставав край. І він зрозумів, що нарешті настала пора належним чином заплатити за свій спосіб життя. Навіть майнула думка, що вбивця зле спланував, що все відбувається не так, як спланував би він сам.
Він зробив усе, на що був здатний, знаючи, що милосердя не буде. Випустив торбини з закупами і рвонув уперед, одночасно сягаючи по свій пістолет. Чоловік рушив йому назустріч, і Піппі з диким захватом кинувся на нього. Шість куль підняли його в повітря й кинули на подушку з квітів під пофарбованою на зелено огорожею. Відчув їхні пахощі. Подивився вгору на свого вбивцю, що стояв над ним, і сказав:
— Ти, смердючий Сантадіо!
Остання куля розтрощила череп. Піппі Де Лени більше не існувало.
Розділ 16
Ранком того самого дня, коли Піппі Де Лені судилося померти, Кросс забрав Атену з її будинку в Малібу, і вони поїхали в Сан-Дієґо відвідати Бетані, Атенину дочку.
Бетані медсестри вже підготували, вона була одягнена як для прогулянки. Кроссові впало у вічі, що дочка була невиразним відображенням своєї матері, височенька як на її вік. На її обличчі та в її очах світила порожнеча, а тіло було надто мляве. Риси обличчя було якось важко визначити, розмиті мов візерунок на кусневі мила, яким уже користувалися. На Бетані все ще був червоний цератовий фартушок, який вона носила, щоб захистити одяг під час малювання. Сьогодні з самого раннього ранку вона малювала на стіні. Не подавала знаку, що побачила їх, а від маминих обіймів і поцілунків сахалася тілом і відвертала обличчя.
Атена на це не зважала й обіймала її навіть міцніше.
Цей день вони вирішили присвятити пікнікові на лісовому озері неподалік. Атена зібрала кошик з їжею.
Під час недовгої їзди Бетані сиділа між ними, Атена, ведучи машину, часто пригладжувала волосся Бетані й голубила її по щоці, Бетані ж дивилася просто перед себе.
Кроссові думки були про те, як після цього дня він і Атена повернуться в Малібу і будуть кохатися. Подумки він малював на ліжкові її голе тіло й себе, як він схиляється над нею.
Несподівано Бетані заговорила і зверталась вона до Кросса. Досі вона ніколи його не визнавала. Тепер подивилась своїми непроникними зеленими очима і спитала:
— Ти хто такий?
Відповіла Атена, і голос її не схибив ні на йоту, так ніби те, що Бетані спитала, було найбуденнішою річчю:
— Його звати Кросс, і він — мій найкращий друг.
Бетані, здавалося, нічого не почула і знову замкнулася у своєму світі.
Атена зупинила машину за кілька ярдів від на диво прекрасного озера — крихітного блакитного самоцвіта на неозорому зеленому покрові. Кросс приніс кошика з їжею, і Атена розклала все на червоній скатертині, що вона простелила на траві. Також поклала хрусткі зелені серветки, виделки і ложки. На скатертині були вишиті музичні інструменти, які привернули увагу Бетані. Далі Атена поклала купками різні сендвічі, скляні миски з картопляним салатом і нарізаними плодами. Потім тацю з солодкими тістечками, на яких проступав крем. Ще тарілку зі смаженими курчатами. Все було приготовано з дбайливістю ресторанного професіонала, бо Бетані любила поїсти.
Кросс пішов назад до автомобіля і витяг з багажника ящик із содовою. У кошику були склянки, і він наповнив їх содовою. Атена подала склянку Бетані, але та ударом відвела її руку. Бетані спостерігала за Кроссом.
Кросс дивився їй просто у вічі. Обличчя Бетані було таке непорушне, що видавалося маскою, а не плоттю, але тепер її очі були насторожені, так начебто її загнали в якусь таємну печеру, наче її душили, і вона не могла покликати на допомогу, наче у неї здерта шкіра і дотики їй нестерпні.
Вони їли, і Атена, намагаючись розсмішити Бетані, взяла на себе роль неуважної до всього цокотухи. Кросс був у захопленні від її майстерності, від її підкресленої вразливості і надокучливості, так наче аутична поведінка її дочки була чимось цілком звичайним, звертаючись до Бетані як до приятельки-щебетухи, хоч дівчинка жодного разу не відповіла. Це був пристрасний монолог, який вона імпровізувала, щоб стишити власний біль.
Нарешті настала черга десерту. Атена розгорнула одне з кремових тістечок і запропонувала його Бетані, та відмовилася. Атена запропонувала тістечко Кроссові, той похитав головою. Його стало дуже дратувати, що хоч Бетані поглинала неймовірно велику кількість їжі, було помітно, яка вона дуже зла до своєї матері. Він знав, що Атена це відчувала також.