— Але хіба це не дивний збіг, — не вгавав Кросс, — що їхні стежки отак перетнулися?
Обличчя Шаркі, здається, вперше втратило властиву йому незворушність і повилося смутком.
— Цей збіг підозрілий, — мовив він. — І взагалі ця справа підозріла. А тепер, гадаю, я маю тобі дещо сповістити. Джім Лоузі був сміливець, жінки любили його, а чоловіки завжди шанували. Я був його партнер і теж шанував його. Але правда в тому, що він завжди був підозрілий.
— Отже, там могла бути якась змова, — виснував Кросс.
— Ні, ні, — заперечив Шаркі, — тут треба розуміти. Сама робота вимагає брати хабарі, але аж ніяк не примушує вбивати людину. Джім Лоузі ніколи б такого не вчинив. Я в це ніколи не повірю.
— То чого ж ти пішов у відставку після цього випадку? — спитав Кросс.
— Просто тому, що Джім став дратувати мене.
— Не так давно я бачив Лоузі в Малібу, — провадив далі Кросс, — і він був сам. Тож він часто діє без тебе?
— Іноді, — знов усміхнувся Шаркі. — В тому конкретному випадку він пішов спробувати щастя з актрисою. Ви здивуєтесь, як часто йому щастить злягтися з великими кінозірками. Часом він ходить до когось на ленч і не хоче, щоб я крутився навколо.
— Ще одне, — говорив далі Кросс. — Джім Лоузі расист? Він ненавидів негрів?
— Та звісно! — здивовано глянув на нього Шаркі. — А ти, певне, один з тих засраних лібералів? Гадаєш, що це жахлива річ? Тож піди на дільницю й попрацюй бодай рік. Тоді ти голосуватимеш, щоб їх усіх заперли до зоопарку.
— У мене є ще одне запитання. Ти коли-небудь бачив його з коротуном у кумедному капелюсі?
— А, тим італійцем, — відповів Шаркі. — Ми сиділи за ленчем, а потім Джім попросив мене вийти. То страшний чоловік.
Кросс сягнув рукою в портфель і витяг іще дві паки грошей.
— Ось двадцять тисяч, — сказав він. — І запам'ятай: як буде язик на припоні, матимеш іще п'ятдесят тисяч. Гаразд?
— Я знаю, хто ти, — кивнув головою Шаркі.
— Звичайно, знаєш. Я казав Поллардові, щоб він розповів тобі.
— Я знаю, хто ти насправді, — приязно всміхнувся Шаркі. — Ось чому я не забрав усього твого портфеля просто зараз. І ось чому я мовчатиму два місяці. Бо з вас двох, тебе й Лоузі, я не знаю, хто вб'є мене перший.
Кросс Де Лена збагнув, що постав перед величезними проблемами. Він знав, що Джім Лоузі бере хабарі від «родини» Клерікуціо. Що він дістає п'ятдесят тисяч щорічно як платню і має винагороди за окремі завдання, проте жодне з них не полягало в убивстві. Кроссові цього було досить, щоб зробити остаточний присуд. Данте й Лоузі вбили його батька. Дійти такого присуду йому було легко, його не зв'язували норми доказового права. Весь його вишкіл у «родині» Клерікуціо допоміг йому визнати їх винуватцями. Він знав вправність і вдачу свого батька, жоден грабіжник не підступився б до нього. Крім того, він знав кмітливість і вдачу Данте, знав про його неприязнь до батька.
Отже, постає велике запитання: Данте діяв з власної волі, а чи дон звелів убити його батька? Але Клерікуціо не мали причин для вбивства: батько був вірний «родині» понад сорок років і становив один із важливих чинників її злету. Саме під його орудою відбулася війна з Сантадіо. І Кросс вже не вперше дивувався, чому жодна жива душа ніколи не розказувала йому про подробиці цієї війни — ні батько, ні Ґроневельт, ні Джорджіо, ні Петі або Вінсент.
Кросс що довше думав, то дужче переконувався: дон не докладав своїх рук до вбивства його батька. Дон Доменіко дотримувався дуже консервативних звичаїв. За вірну службу він винагороджував, та аж ніяк не карав. Він був украй, аж до жорстокості, справедливий. Але все переважував вирішальний доказ: убивши Піппі, він нізащо б не залишив на цьому світі й Кросса. Це доказ донової невинності.
Дон Доменіко вірив у Бога, часом вірив у долю, проте ніколи не вірив у збіг обставин. Дон ніколи б не повірив у такий дивовижний збіг: адже саме Джім Лоузі виявився поліцаєм, який убив грабіжника, що застрелив Піппі. Дон напевне провів власне розслідування й розкрив зв'язок Данте з Лоузі. І він знає не тільки про винність Данте, а й про його мотиви.
А що як звернутись до Рози-Марії, Дантової матері? Може, вона щось знає? Коли вона почула про смерть Піппі, з нею стався найтяжчий напад, вона лементувала й зойкала, невпинно плакала, тож дон відіслав її до Іст-Гемптонської психіатричної клініки, яку він заснував багато років тому. Вона зоставатиметься там принаймні місяць.
Дон завжди забороняв провідувати Розу-Марію в клініці, даючи дозвіл тільки Данте, Джорджіо, Вінсентові та Петі. Але Кросс не раз посилав їй квіти та кошики фруктів. Що ж, у біса, так розбурхало Розу-Марію? Чи то вона знає про винність Данте, зрозуміла його мотиви? Тут Кроссові пригадалися слова дона, що Данте стане його наступником. Лиховісний знак. Кросс постановив провідати Розу-Марію в клініці, незважаючи на донову заборону. Він поїде з квітами й фруктами, шоколадом і сиром, з щирою прихильністю, але з потаємним наміром хитрощами примусити її виказати свого сина.