Як вона сміла бути такою прекрасною? Як вона сміла вимагати стільки любові до себе? Як вона сміла закохувати в себе таку силу людей? Хіба не знала, що це може накликати небезпеку?
І Боз задумався про себе самого. Чому його власне кохання обернулось на ненависть? Та дуже просто. Бо він знав, що не зможе володіти нею до кінця їхнього життя, що якогось дня буде змушений її втратити. Що якогось дня вона піде в ліжко з іншими чоловіками, що якогось дня зникне з його райського сну. І більше ніколи про нього не згадає.
Боз відчув, що сонце вже не гріє йому обличчя, і розплющив очі. Над ним височів велетенський, пристойно одягнений чоловік, який мав із собою розкладного стільця. Боз упізнав його. Це був Джім Лоузі, полісмен, що допитував його після того, як він хлюпнув Тені водою в обличчя.
Боз примружився в бік прибульця.
— Що за дивний збіг! Ми удвох купаємося на тому самому пляжі. Якого біса ви тут шукаєте?
Лоузі розклав стілець і вмостився на нього.
— Моя колишня дружина купила мені оцей стілець. Я допитував і арештовував стількох любителів серфінгу, то вона й подумала, що я також можу собі дозволити трошки комфорту. — Він майже лагідно згори вниз зміряв очима Боза Сканнета. — Мені саме спало на думку поставити вам кілька запитань. Перше, що ви поробляєте так близько від будинку міс Аквітан? Ви порушуєте обмежувальне розпорядження судді.
— Я на громадському пляжі, між нами огорожа, і я в купальному одязі. Хіба схоже на те, що я їй загрожую? — спитав Боз.
Лоузі зберігав на обличчі приязну усмішку.
— Гей, послухайте,— сказав він,— якби я колись женився на тій кралі, то так само не зміг би триматися на відстані він неї. А що, як я зазирну до вашої пляжної сумки?
Боз поклав сумку під голову.
— Ні,— сказав він,— хіба що маєте ордер на обшук.
Лоузі по-дружньому всміхнувся.
— Не змушуйте мене заарештувати вас,— попередив він,— або просто надавати вам чортів і відібрати сумку.
Боз обурився. Він підвівся, протяг сумку Лоузі, але потім відсмикнув її в нього з-під носа.
— Спробуйте відібрати.
Джім Лоузі отетерів. Як на нього, він іще ніколи не зустрічав когось зухвалішого за себе. За будь-яких інших обставин Лоузі витяг би палицю або пістолета й потрощив би того типа на гамуз. Але чи то пісок під ногами, чи то цілковита безстрашність Сканнета похитнули його впевненість у собі.
— Вам слід було б мене застрелити,— всміхнувся Боз,— бо я дужчий за вас, дарма що ви такий вимахали. Та якщо ви в мене стрілятимете, вам не буде чим пояснити застосування зброї.
Лоузі здивувався Сканнетовій прозірливості. Адже й справді невідомо, хто візьме верх у бійці, а от вдаватися до зброї жодної причіпки.
— Гаразд,— буркнув Лоузі, склавши свого стільця й подаючись геть. Та потім обернувся й промовив із захватом:— А ви й справді великий зух. Наразі виграш за вами. Та не давайте мені нагоди виймати зброю. Ви ж бачите, відстані до будинку я не вимірював, може, ви вже переступили зазначену в судовому розпорядженні межу.
— Не переживайте,— зареготав Боз,— такої нагоди я не дам.
Боз дивився, як Лоузі вийшов з пляжу, сів у машину й поїхав. Тільки тоді Боз запхав ковдру до пляжної сумки й повернувся до свого автомобіля. Поклав сумку в багажник, витяг ключа запалювання і сховав його під переднє сидіння. Потім знову подався на пляж, щоб таки обплисти огорожу.
Розділ 5
Атена Аквітан пнулась угору до висот кінозірки традиційним способом, що про нього широкий загал майже нічогісінько не знає. Нескінченно довгі роки пішли на навчання: уроки акторської гри, хореографії та вміння пересуватись, вокальні вправи, читання найрізноманітніших п'єс — усе те було доконечною складовою акторського мистецтва.
І, звичайно, на марудну роботу. Атена бігала по агентах і режисерах з розподілу ролей, провідувала хтивеньких режисерів та продюсерів, прихильно сприймала незграбні залицяння студійних цабе, досягаючи неабиякого поступу.
Першого року Атена заробляла на прожиток рекламними кліпами, крім того, виступала як модель, напіводягнена господиня автомобільних виставок, але до такого заробітчанства вона була змушена вдаватись лише першого року. Згодом її акторська майстерність стала скуповуватись. Вона мала коханців, які щедро обсипали її грошима й коштовностями. Дехто пропонував їй навіть шлюб. Ці любовні пригоди були коротесенькі й закінчувались подружньому.
Але робота не була ані тяжка, ані принизлива для неї, навіть тоді, коли покупець «ролс-ройса», всміхаючись, зауважив, що, певне, вона продається разом з машиною. Атена спекалася його жартом, мовляв, за неї треба викласти ще таку саму купу грошей. Атена полюбляла чоловіків, їй подобався секс, проте лише як утіха й нагорода за куди поважніші здобутки. Самі по собі чоловіки її, власне, не цікавили.