Під вечір Стівен, нарешті, вдався до своїх чарів.
— Гадаю, завдяки вам це буде видатна картина, — проказав він. — А що, як зустрітись увечері й насправді відтворити кілька сцен за оцим сценарієм?
— Помовчав, а потім по-хлопчачому мило всміхнувся: — В нас сьогодні вийшла чудова гра.
— Дякую, — мовила Атена. — Коли й де?
На Стівеновім обличчі ту ж мить з'явився чемний, жартівливий острах:
— О ні, — мовив він, — вибираєте ви.
Тієї миті Атена постановила прийняти свою роль і зіграти її як справжня професіоналка. Стівен суперзірка. Вона лише початківець. Але право вибору за ним, тож її обов'язок — вибрати те, чого він хоче. Їй у вухах ще лунали слова Мело; «Ти можеш чекати два-три, а то й чотири або п'ять років». Ні, чекати вона не могла.
— То, може, ви люб'язно погодитесь завітати до мене? — запитала Атена.
— Я приготую простий обід, тож ми зможемо працювати й за столом. — Вона замовкла й додала: — О сьомій, гаразд?
Атена в усьому прагла досконалості, через те і розумом, і тілом готувалася до взаємного зваблення. Обід мав бути легкий, щоб не перешкодити ані їхній роботі, ані сексуальній вправності. Хоч Атена майже не пила, вона все ж придбала пляшечку білого вина. Страви мають засвідчити її талант куховарки, крім того, їх можна готувати, поки вони працюватимуть.
Одяг. Атена розуміла, що зваблення має бути начебто випадкове, без попередніх готувань. Але не можна й дозволити, щоб одяг відбивав усяку охоту підступатися до неї. Як актор Стівен спробує тлумачити кожну подробицю.
Отже, Атена вдягла блакитні вицвілі джинси, що принадно обтягували сідниці, бліда синява й білі цятки тканини вабили привітністю і затишком. Пояса ані-ні. Зверху Атена вбрала білу шовкову блузу з оборками, що, хоч і не відкривала западини між грудьми, дозволяла добачити їхню молочну барву на тлі засмаглого тіла. Вуха вона прикрасила невеличкими круглими кліпсами, такими ж зеленими, як очі. І все ж вона видавалася собі надто сувора, трохи стримана й скута, зоставалося місце для сумнівів. І тоді Атена додала геніальний штрих: пофарбувала нігті на ногах яскраво-червоною барвою й зустріла гостя босоніж.
Стівен Столлінґс прийшов з пляшкою чудового червоного вина, не найкращого, але доброго. Його одяг теж мав не заважати роботі. Бахматі коричневі вельветові штани, синя бавовняна сорочка, білі туфлі на гумовій підошві; темне, чорне волосся було абияк зачесане. Під пахвою стирчав сценарій із жовтими скромними закладками. Єдине, що його зраджувало, — легкий запах одеколону.
Обідали вони без усяких церемоній на кухні. Стівен якомога вихваляв наготовані страви. За їжею вони проглядали свої сценарії, порівнювали примітки, змінювали діалоги, досягаючи гладкості вислову.
Пообідавши, перейшли до вітальні, де розігрували окремі сцени, що, як здавалося після читання сценарію, могли завдати їм клопоту. Весь цей час вони тонко відчували одне одного, і це відчуття сприяло успіхові роботи.
Атена побачила, що Стівен досконало грає свою роль. До неї він ставився із професійною повагою. Тільки очі виказували, що він щиро захоплюється її красою, визнає її непересічний талант актриси, вміння опанувати матеріал. Зрештою він запитав її, чи не дуже вона втомлена, щоб грати головну любовну сцену за сценарієм кінофільму.
На той час обід був уже спокійно перетравлений. На той час вони стали близькими товаришами, як і герої майбутнього фільму. Вони грали любовну сцену, Стівен злегка цілував їй вуста, проте не обіймав. Після першого цнотливого поцілунку глибоко й щиро зазирнув їй у вічі й неперевершеним зворушеним хрипким голосом проказав: «Я хотів це зробити, тільки-но вас побачивши».
Атена спершу дивилася Стівенові у вічі, потім повела його погляд униз, лагідно нахилила йому голову й доторкнулась до неї цнотливим поцілунком. То був доконечний сигнал. Обоє були вражені щирою пристрастю, що озвалась у Стівені. А це, подумала Атена, доказ, що я кращий актор. Зате Стівен мав більше вправності. Роздягаючи Атену, гладив її, обмацував пучками, лоскотав язиком западину між стегнами, і її тіло здригалося. Не так уже й страшно, думалося їй, коли вони перейшли до спальні. Та й Стівен був напрочуд вродливий, його зворушене пристрастю класичне обличчя набуло тієї виразності, яку годі відтворити на плівці, бо у фільмі та сила почувань скидалася б на хтивість. Кохаючись на екрані, Стівен був набагато духовніший.