Риси Атениного обличчя враз обернулися на машкару кінозірки:
— Зараз я не можу розповісти тобі більше, власне, те, що я маю дитину, оця моя розповідь про неї, має зостатися таємницею. Цього аж ніяк не треба переказувати студії. Тут я вже покладаюся на тебе.
Клавдія знала, що на Атену даремно було б тиснути.
— Але чому ти покидаєш картину? — спитала вона перегодом. — Тебе ж захищатимуть. А тоді вже зникай собі.
— Ні, — відказала Атена. — Студія захищатиме мене, тільки поки зніматимуть картину. Та пуття з того захисту небагато. Я знаю Боза, його ніщо не зупинить. Навіть зоставшись, мені не вдасться закінчити картини.
Тієї миті вони обидві помітили чоловіка в плавках, що виходив з води й прямував до будинку. Охоронці перейняли його. Один з них засюрчав у свисток, і з саду вибігло ще двоє охоронців. Побачивши, що проти нього аж четверо, чоловік у плавках, здається, позадкував.
Атена, вочевидь стривожена, підвелася.
— Це Боз, — тихо сказала вона Клавдії. — Він прийшов сюди, аби налякати мене. Замилює очі, насправді він готує щось інше. — Атена вийшла на плаский дах і подивилась униз на гурт чоловіків. Ззаду до неї підступила Клавдія.
Боз Сканнет, примруживши очі, поглядав на них, його смагляве обличчя осявало сонце, дебеле тіло в плавках видавалося страхітливим.
— Привіт, Атено, може, ти запросиш мене чогось випити? — посміхнувся він.
— Запросила б, якби мала отруту, — чарівно всміхнулась Атена. — Ти порушив розпорядження суду, я можу запроторити тебе до в'язниці.
— Ні, не можеш, — заперечив Боз. — Ми надто тісно пов'язані, ми маємо спільні таємниці. — Від Боза, дарма що він посміхався, наче аж віяло люттю.
Клавдія пригадала чоловіків, що ходили на свята до Клерікуціо в Дестамі.
— Він обплив навколо огорожі, — заговорив один охоронець, — добувся з громадського пляжу. Певне, там у нього машина. Чи, може, заарештувати його?
— Ні, — звеліла Атена, — відведіть його до авто. Й перекажіть агентству, що я потребую ще чотирьох охоронців навколо будинку.
Боз і далі задирав угору обличчя, його тіло скидалось на прикипілу до піску величезну статую. «Бувай, Атено», — промовив він, охоронці повели його геть.
— Він страшний, — протягнула Клавдія. — Можливо, ти маєш слушність. Такого зупинити можна тільки гарматами.
— Я зателефоную тобі, як відлітатиму, — сказала Атена мов на сцені. — Ми ще зможемо пообідати вдвох востаннє.
Клавдія мало не плакала. Боз і справді налякав її, нагадав їй її рідного батька.
— Я збираюся летіти до Лас-Веґаса й навідаю свого брата Кросса. То чоловік тямущий і має широкі знайомства. Я певна, він може зарадити. Тож нікуди не їдь, поки я повернуся.
— З якої речі йому зараджувати? — здивувалась Атена. — І як йому пощастить це зробити? Він що, мафіозі?
— Та ні ж бо, — обурилась Клавдія. — А зарадить, тому що любить мене.
— В її голосі забриніла гордість. — Я єдина, кого він справді любить, окрім батька.
— Твій брат видається мені трохи підозрілим, — несхвально подивилась Атена на Клавдію. — Ти надто простодушна для жінки, що працює в кінобізнесі. І, до речі, як ти можеш спати з такою силою чоловіків? Ти ж не актриса, і я не думаю, що ти козир-дівка.
— Тут немає жодної таємниці, — відповіла Клавдія. — А чому чоловіки злягаються з такою силою жінок? — Вона пригорнула Атену. — Я лечу до Лас-Веґаса. Не їдь, поки я повернуся.
Цієї ночі Атена сиділа на покрівлі й дивилась на океан, чорний під безмісячним небом. Перебирала свої плани і з ніжністю думала про Клавдію. Дивно, що вона не годна роздивитись, що за штучка отой її брат, але така вже любов.
Коли пополудні цього самого дня Клавдія зустрілась із Скіппі Дієром і розповіла йому про Атену, якусь хвилину обоє сиділи мовчки.
— Дещо вона казала й раніше, — озвався нарешті Дієр. — Я ходив до Боза Сканнета й намагався відкупитись від нього. Він відмовився й застеріг, що, коли ми вдамося до викрутнів, вибовкає газетам те, що зруйнує нас. Атена, мовляв, уколошкала їхню дитину.
— Це неправда, — бухнула гнівом Клавдія. — Будь-хто, знаючи Атену, скаже, що вона не могла такого скоїти.
— Атож, — притакнув Дієр, — але ж ми не знали Атени, коли їй було двадцять років.
— І ти тієї ж, — дорікнула Клавдія. — Гаразд, я лечу до Лас-Веґаса і побачуся з братом. У нього більше кебети й більше духу, ніж у будь-кого з вас. Він уже знайде якусь поправу.
— Не думаю, що він зможе настрашити Боза Сканнета, — проказав Дієр.
— У цьому ми вже переконались. — Аж тут перед ним замаячіла інша можливість. Він уже трохи чув про Кросса. Кросс, здається, подавався в кінобізнес і вже вкладав гроші в шість Дієрових картин, утративши їх геть усі, тож не такий він проноза. Точилися балачки, ніби Кросс «пов'язаний», ніби має якийсь вплив серед мафії. Але, гадав Дієр, з мафією пов'язані геть усі. Від цього люди не стають небезпечніші. Він сумнівався, що Кросс зможе дати їм раду з Бозом Сканнетом. Але продюсер завжди слухає, надто продюсер, що робить фільми, які не дають прибутку. Адже завжди на руку мати невибагливих партнерів, що не контролюють виробництва картини та фінанси.