Скіппі Дієр дорогою ціною пробив собі шлях у кінобізнес. Син столяра, він допомагав своєму батькові обладнувати будинки голлівудських кінозірок. В одній із тих ситуацій, які можливі тільки в Голлівуді, він став коханцем кінозірки середніх літ, що згодом прилаштувала його учнем у контору свого агента,— то була своєрідна прелюдія, аби спекатися хлопця.
Скіппі напружено працював, учився опановувати свою гордовиту натуру. Й передусім дізнававсь, як хухати на талант. Як припрошувати нових, обдарованих режисерів, уласкавлювати молодесеньких зірочок, ж ставати другом і наставником брехливих писак. Він кпив із власної поведінки, покликаючись на великого ренесансного кардинала, що обстоював справу папи Борджія перед королем Франції. Коли король оголив зад і став випорожнюватись, показуючи свою зневагу до папи, кардинал вигукнув: «Ох, янгольський задочок!» — і підбіг поцілувати його.
Дієр засвоїв і доконечні технічні засоби. Він опанував мистецтво переговорів, же спрощено називав «Проси геть усього». Він став ерудований, навчився розпізнавати романи, з яких могли вийти добрі кінофільми. Він примічав акторські таланти. Ретельно студіював усі подробиці виробництва й різні способи красти гроші з бюджету кінокартини. Скіппі досяг успіху ж продюсер, бо спромагався перевести на екран лише 50% сценарію і 70% кошторисних грошей.
Скіппі стало у великій пригоді те, що він полюбляв читати й міг писати сценарії. Звісно, не на чистому аркуші паперу, але він вправно викреслював сцени й переписував діалоги, міг справді створити той або той фрагмент розвитку дії, невеличкі епізоди, що часом були просто блискучі, хоча задля них навряд чи варто було б знімати картину. А сам він пишався тим, що допомагало його картинам досягати фінансового успіху: він умів напрочуд ефектно закінчити фільм, фінал майже завжди був перемогою, тріумфом добра над злом, а якщо такий кінець не годився — поразка була пом'якшена, не залишала скривджених. Його справжнім шедевром був фінал фільму, де йшлося про ядерний вибух у Нью-Йорку, всі герої стали кращі й досконаліші, пройнявшись любов'ю до своїх ближніх, навіть той, що влаштував вибух. Задля такого кінця Скіппі мусив додатково найняти ще п'ятьох авторів.
Усе це мало б для нього ж продюсера невелику вагу, якби він не був проноза у фінансах. Він здобував інвестиційні гроші немов з повітря. Багатії просто липли до Дієра, шукаючи його товариства, немов жінки, що чіплялися йому за руки. Кінозіркам і режисерам подобалось, як він відверто й непристойно втішався принадами життя. Він мов чарами витягував зі студій гроші на купівлю авторських прав і збагнув, що дехто зі студійних бонз дасть йому зелене світло на картину за величезні хабарі. Його різдвяні списки вітань і подарунків були безкінечні, він ушановував зірок, критиків з газет та часописів і навіть високих урядовців, відповідальних за підтримку закону. Він усіх називав дорогими друзями, а коли вони ставали йому непотрібні, викреслював їх зі списку подарунків, проте ніколи не викреслював зі списку вітань.
Однією з передумов успішного продюсерства було володіння власністю. До неї могли належати й невідомі романи, що не мали успіху серед публіки, проте містили те, з чим можна конкретно звертатися до студії. Дієр, не беручи безпосередніх зобов'язань, купував права на них на п'ятирічний термін і щороку виплачував за кожен п'ятсот доларів. Або ж брав сценарій і працював над ним разом з автором, аж поки виходило те, що могла придбати студія. То була справді несвітська робота: адже автори такі тендітні. «Тендітний» — цим словом Скіппі полюбляв обзивати всіх, кого вважав за придурка. Надто пасувало це слово кінозіркам-жінкам.
Одним з найплідніших і найприємніших зв'язків Дієра була дружба з Клавдією Де Леною. Він справді любив цю дівчину і прагнув передати їй усі тонкощі ремесла. Вони три місяці працювали вдвох над сценарієм. Разом ходили обідати, грали в Гольф (Дієр був вражений, коли Клавдія виграла), навідували стадіон в Санта-Аніті, плавали в басейні Скіппі Дієра з секретарками в купальних костюмах, що записували його слова. На один уїкенд Клавдія навіть привезла Дієра до Лас-Веґаса, де в готелі «Ксанаду» він бачився з її братом Кроссом. Інколи Скіппі й Клавдія вкладалися в одне ліжко, так було зручно їм обом.
Картина мала великий касовий успіх, і Клавдія гадала, що зрештою вона заробить чимало грошей. Їй належав відсоток від відсотків Скіппі Дієра, а вона знала, що він завжди бере «гору», бо саме так Скіппі полюбляв називати відсотки з загального прибутку. Проте Клавдія не знала, що Дієр по-різному нараховує відсотки, одні з загального прибутку, інші з чистого. Тож остаточний пай Клавдії був відсотком від чистого прибутку Скіппі Дієра і, дарма що картина дала сто мільйонів доларів, становив жалюгідну суму. Студійна бухгалтерія, Дієрові відсотки з загального прибутку і собівартість картини дуже легко зводили чистий прибуток нанівець.