Протягом наступних п'яти років Кросс став фахівцем з азартних ігор і навчився керувати гравецьким готелем. Він був Ґроневельтові за помічника, хоча його головна робота й далі полягала у співпраці з Піппі, своїм батьком, і то не тільки в керуванні інкасаційним агентством, яке тепер мало дістатися йому в спадок: він працював як «молот» номер два «родини» Клерікуціо.
У двадцять п'ять років Кросса знали в «родині» Клерікуціо як Малого «молота». Він сам дивувався, що може так незворушно ставитися до роботи. Його мішенями ще ніколи не були люди, яких він знав особисто. То були згустки плоті, вкриті безборонною шкірою; кістяк, що містивсь усередині, надавав їм обрисів диких тварин, що на них він хлопчиком полював разом з батьком. Кросс боявся ризику, але самим розумом, фізичного страху не відчувалося зовсім. Тільки відпочиваючи, він часом прокидався вранці з непевним страхом, немов йому наснилося щось жахітне. Траплялися хвилини, коли щось гнітило його, коли він оживляв у пам'яті образи матері та сестри, ті або ті незначні події дитинства й нечисленні візити після розпаду родини.
Кросс пам'ятав материне обличчя, її атласну шкіру, таку пористу, що йому здавалося, ніби можна почути, як під сподом у безпечних судинах плине кров. Проте в його снах шкіра осипалася, немов попіл, кров лилася через непристойні проломи багряними водоспадами.
Одні спогади тягли за собою інші. Коли мати цілувала його холодними вустами, її руки на мить немов з чемності обіймали його. Вона ніколи не брала його за руку, зате Клавдію завжди. Коли він провідував її і виходив, насилу зводячи дух, груди йому пекли немов розбиті. Тепер він ніколи не відчував, що йому бракує матері, лише знав, що тужив за нею в минулому.
А думаючи про свою сестру Клавдію, Кросс такої втрати не відчував. Їхнє спільне минуле не вмерло, вона й досі становила частину його життя, хоч, правда, невелику. Він згадував, як узимку вони полюбляли битися. Тримали руки в кишенях пальта й налітали одне на одного. Безневинна дуель. Усе так, як і має бути, думав Кросс, просто часом йому бракує матері й сестри. А проте він був щасливий із батьком і «родиною» Клерікуціо.
Отже, на двадцять п'ятому році життя Кросса залучили до останньої операції, що мала утвердити його як «молота» «родини». Він мав убити того, кого знав усе життя...
ФБР завдяки широкомасштабним розслідуванням викрило на всій території СІЛА багатьох названих баронів й кількох справжніх брульйоне, зокрема й Вірджініо Баллаццо, на той час проводиря найбільшої «родини» на Східному узбережжі.
Вірджініо Баллаццо двадцять років був бароном «родини» Клерікуціо й ревно дбав, щоб горлянка Клерікуціо не пересихала. Віддячуючи, «родина» зробила його заможним: у мить свого падіння Баллаццо коштував понад п'ятдесят мільйонів доларів. Він і його родина справді жили дуже розкішно. А проте непередбачене таки трапилось. Вірджініо Баллаццо, знехтувавши свій обов'язок, зрадив тих, хто підніс його так високо. Він порушив закон омерти, принцип, що забороняв давати владі будь-яку інформацію.
Одне з обвинувачень проти нього полягало в убивстві, але не страх перед в'язницею спонукав його стати зрадником; зрештою, в штаті Нью-Йорк смертної кари немає. Незалежно від того, яким довгим був би термін ув'язнення, якби його справді засудили, «родина» Клерікуціо протягом десяти років визволили б його, домоглася б, щоб навіть оті десять років не обтяжували в'язня. Баллаццо знав майбутній репертуар. На судовому процесі свідки кривосвідчили б на його користь, присяжні від хабарів полагіднішали б. Та навіть якби він відсидів кілька років, підготували б новий процес, добувши нові свідчення, які доводитимуть його невинність. Була одна славетна судова справа, коли Клерікуціо проробили таке, по тому, як один з їхніх клієнтів просидів у в'язниці п'ять років. Того чоловіка випустили на волю, а штат заплатив йому понад мільйон доларів як відшкодування за «протиправне» позбавлення свободи.
Ні, Баллаццо в'язниці не боявся. На зрадника його обернула погроза федерального уряду відібрати всі його земні надбання згідно з новим законом, що його ухвалив конгрес, аби придушити злочинність. Баллаццо була нестерпна думка, що він та його діти втратять свій розкішний будинок у Нью-Джерсі, пишні маєтності у Флориді, конярську ферму в Кентуккі, троє жеребців з якої брали участь у Кентуккському дербі. Адже той новий закон дозволяв урядові конфісковувати все майно підозрюваних у злочинній змові. Навіть дон Клерікуціо був розгніваний цим новим законом, проте обмежився коментарем, що «Багатії проклянуть його, настане день, коли відповідно до цього закону заарештують усю Уолл-стрит».