— Я не хочу брати участі в цій операції.
Батько глянув на нього й сумно всміхнувся:
— Кроссе, трапляється інколи й таке, тобі треба звикати. Інакше ти не виживеш.
— Я не зможу цього вчинити, — похитав головою син.
— Гаразд, — зітхнув Піппі. — Я скажу їм, що використаю тебе для планування, і попрошу, нехай для самої операції мені дадуть Данте.
Піппі провів розслідування. «Родина» Клерікуціо, вдавшись до величезних хабарів, проникла за ширму Програми захисту свідків.
Баллаццо почувалися в безпеці зі своїми новими ідентичностями, несправжніми довідками про народження, новими картками соціального забезпечення, новою довідкою про шлюб і пластичною хірургією, що змінила їхні обличчя так, немов вони помолодшали на десять років. Проте будова тіла, жести, голоси дозволяли впізнати їх куди легше, ніж їм здавалося.
Давніх звичок відцуратися не просто. Суботнього вечора Вірджініо Баллаццо з дружиною поїхали до містечка в Південній Дакоті поблизу свого нового дому, щоб пограти в азартні ігри в невеличкому кишлі, яке діяло під контролем місцевої громади. Коли вони поверталися, Піппі Де Лена, Данте Клерікуціо й шестеро інших чоловіків перестріли їх. Данте, порушивши план, не втримався й розповів подружжю, хто він, перше ніж натис цингель свого пістолета.
Тіла навіть не намагались приховати. Нічого вартісного не взяли. Вбивство було задумане як акт помсти, послання всьому світові. В пресі й по телебаченню лилися потоки люті, влада обіцяла утвердити правосуддя. І справді, колотнеча була неабияка, інколи здавалося, ніби небезпека загрожує всій імперії Клерікуціо.
Піппі був змушений два роки ховатися на Сицилії. Данте став «молотом» номер один «родини». Кросса обернули на брульйоне західної імперії Клерікуціо. Його відмову брати участь у страті Баллаццо помітили. Тож він виходить не тієї вдачі, щоб стати справжнім «молотом».
Перше ніж Піппі на два роки втік до Сицилії, він мав останню зустріч і прощальний обід з доном Клерікуціо та його сином Джорджіо.
— Я мушу вибачитися за свого сина, — сказав Піппі. — Кросс іще молодий, а молодь сентиментальна. Він дуже любив Баллаццо.
— І ми любили Вірджініо, — додав дон. — Мені він був найлюбіший.
— То через те ми його вбили? — запитав Джорджіо. — Адже мороки більше, ніж годилося б.
— Не можна жити, коли немає ладу, — суворо подивився на сина дон Клерікуціо. — Якщо маєш силу, її слід уживати для несхитного правосуддя. Баллаццо скоїв тяжкий злочин. Піппі це розуміє, правда, Піппі?
— Звичайно, доне Доменіко, — погодився Піппі. — Але ви і я належимо до старої школи. Наші сини не розуміють нас. — Він із хвилину помовчав. — Я хочу подякувати вам, що ви зробили Кросса своїм брульйоне на Заході, поки я вибираюся звідси. Він не розчарує вас.
— Я знаю, — мовив дон. — Я довіряю йому так само, як тобі. Час зробить твердішим його серце.
Страви до обіду готувала й подавала жінка, чий чоловік працював в анклаві. Вона забула натерти донові мисочку пармезану, і Піппі пішов на кухню по тертку й приніс мисочку. Він старанно потер сир у мисочку й дививсь, як дон кладе до жовтавого рота величезну срібну ложку, а потім цмулить зі склянки міцне домашнє вино. Оце так шлунок, подумав Піппі. Йому понад вісімдесят років, а він і досі спроможний звеліти, щоб покарали грішника, їсть оцей гострий сир і п'янке вино.
— А Роза-Марія вдома? — знічев'я запитав Піппі. — Я б хотів попрощатися з нею.
— Зараз у неї один з тих проклятих нападів, — сказав Джорджіо. — Слава Богу, вона замкнулась у своїй кімнаті, інакше ми б не могли пообідати.
— Ох, — зітхнув Піппі, — я завжди гадав, що з часом їй стане краще.
— Вона забагато думає, — пояснив дон. — Надто панькається зі своїм сином Данте. Не хоче розуміти. Бо світ саме такий, і люди такі, як бачите.
— Піппі, — тихо запитав Джорджіо, — як ти оцінюєш Данте після операції з Баллаццо? Він бодай трохи хвилювався?
Піппі стенув плечима й не озвався. Дон закрехтав і гостро подивився на нього:
— Тобі можна бути відвертим, — заохочував він. — Джорджіо йому дядько, а я його дід. Ми всі однієї крові, й нам дозволено судити один одного.
Піппі перестав їсти, глянув просто на дона й Джорджіо і з жалем проказав:
— У Данте кривавий писок.
У їхньому світі це була ідіома, якою характеризували чоловіка, що, виконуючи необхідну частку роботи, ставав навіженим, давав волю звірячим інстинктам. У «родині» Клерікуціо такі дії суворо забороняли.
— Господи Ісусе, — мовив Джорджіо, відхиляючись у фотелі. Дон несхвально подивився на сина, що дозволив собі таке блюзнірство, й махнув рукою, щоб Піппі розказував далі. Він, здається, не здивувався.