Селище Малібу, де жила Атена Аквітан, містилось на узбережжі, і до нього треба було їхати з Беверлі-Гіллз чи Голлівуда хвилин сорок на північ. Селище мало трохи більше ніж сотню будівель, кожна коштувала від трьох до шести мільйонів доларів, проте зовні споруди нічим не вирізнялись і видавалися занедбаними. Кожна садиба мала огорожу, інколи з пишною в'їзною брамою.
До самого селища можна було добутися тільки приватним шосе, його стерегли охоронці, що контролювали шлагбауми й жили в чималенькому бараці. Охоронці перевіряли всіх відвідувачів, запитуючи про них по телефону або маючи на руках список запрошених. А жителі селища мали особливі автомобільні наклейки, що їх міняли щотижня. На Кроссову думку, всі ті перестороги — сама «морока», справді надійного захисту нема.
Та зовсім інша річ — охоронці з Тихоокеанської компанії охорони і нагляду навколо Атениного будинку. Вони були в одностроях, озброєні, нівроку міцні та дужі.
Гості потрапили до Атениної садиби з бічної вулички, паралельної берегові. Там стояли додаткові вартові під орудою Атениного секретаря, що телефоном звелів пропустити їх, сидячи в недалекому будиночку для гостей. Крім двох охоронців на воротах, був і третій, що стояв біля самого будиночка. Проминувши їх, гості йшли через великий сад, де буяли барвами квіти і пишалися лимонні дерева, в повітрі вчувався солоний дух. Нарешті дійшли до головного будинку, що дивився на Тихий океан.
Невисока південноамериканська служниця запросила їх до будинку й провела через величезну кухню до вітальні, яку немов виповнював сам океан, уливаючись широкими вікнами. В кімнаті стояли бамбукові меблі, скляні столи, сині, мов хвиля, отоманки. Проминувши вітальню, служниця підвела гостей до скляних дверей, що виходили на терасу, з якої виднів океан, широку, довгу терасу зі стільцями, столами й тренувальним велопристроєм, що блищав, наче срібний. А був іще й океан, хилячись синьо-зеленою поверхнею до неба.
Кросс Де Лена, побачивши Атену на терасі, мимоволі пройнявся страхом. Вона була куди вишуканіша, ніж на кіноекрані, а таке трапляється вкрай рідко. Плівка не могла відтворити її ніжних барв, передати зеленаву глибінь очей. Її тіло рухалось, наче тіло атлета, граційно, плавно й начебто без зусиль. Золотаві коси, підстрижені так коротко й рівно, що спотворили б будь-яку іншу жінку, були справжнім вінцем її краси. Зеленаво-блакитний спортивний костюм нібито мав приховувати форми її тіла, проте не міг упоратися зі своїм завданням. Проти тулуба її ноги були дуже довгі, вона ступала босоніж, на нігтях ніг не видніло лаку. Але насамперед Кросса вразив і привабив розумний вираз її обличчя.
Атена привітала Скіппі Дієра звичайним поцілунком у щоку, тепло обняла Клавдію й подала Кроссові руку. Її очі відбивали океанські води, що шуміли позаду. «Клавдія завжди згадує про вас, — сказала вона Кроссові. — Про свого вродливого, загадкового брата, що може, коли захоче, зупинити землю». Атена засміялась, і то природно, в сміхові не чулось переляку.
Кросс відчув дивовижну втіху, бо іншого слова тут годі навіть дібрати. Атенин низький горловий голос зачаровував його, наче музика. Океан, мов своєрідно тло, увиразнював її гарні вилиці, непідмальовані вуста, що ясніли, мов червоне вино, чоло, що світилося розумом. У Кроссовій голові блискавкою мигнуло одне коротеньке Ґроневельтове напучення: «Гроші можуть дати тобі в цьому світі безпеку від усього, крім вродливої жінки».
Кросс знав багатьох вродливих жінок у Лас-Веґасі, так само як і в Лос-Анджелесі та Голлівуді. Та у Веґасі врода була сама по собі, лише з невеличким домішком таланту; чимало з тих вродливиць зазнали невдачі в Голлівуді. В Голлівуді врода була спарована з талантом і, набагато рідше, мистецькою величчю. Обидва міста приваблювали красу з усього світу. Крім того, в Голлівуді траплялись актриси, що ставали касовими зірками. То були жінки, що на додачу до чару і краси мали своєрідну, немов дитячу невинність і сміливий дух. Цим жінкам були властиві допитливість і цікавість, і завдяки їм акторське ремесло могло піднятися до мистецтва, надавши своїм творцям певної гідності. Хоч краса — аж ніяк не дивовижа для обох тих міст, у Голлівуді народжувались богині, і перед ними схилявся ввесь світ. Атена Аквітан була однією з тих рідкісних богинь.
— Клавдія казала мені про вас, що ви найвродливіша жінка в світі, — незворушно проказав Кросс Атені.
— А що вона казала про мій розум? — запитала Атена. Вона нахилилась над балюстрадою й закинула одну ногу назад, виконуючи якусь вправу. Те, що в іншої жінки видавалося б афектацією, в неї було природне й невимушене. І справді, протягом усієї зустрічі вона не припиняла виконувати вправи, вигинаючи тіло вперед і назад, простягаючи ногу над балюстрадою, рухи рук немов супроводили ті або ті її слова.