Выбрать главу

— Може, Атена просто несповна розуму, — став снувати здогади Скіппі Дієр, — може, втратила чуття міри. Тоді нам можна виплутатися з халепи: адже все застраховане.

— Та вона нормальніша за будь-кого в цій кімнаті! — Аж гаркнула Моллі Флендерс. — Я всіх вас відправлю на психіатричну експертизу, перше ніж ви доступитесь до Атени.

Боббі Бенц подивився Кроссові просто в обличчя:

— А ви підпишете папери, що на теперішню мить не маєте жодної угоди з Атеною Аквітан?

— Так, — потвердив Кросс, не ховаючи своєї неприязні.

Мерріон, постерігши ту сцену, втішився. Принаймні ця частина зустрічі відбувається згідно з планом. Бенц тепер утвердивсь як паскуда. Дивовижно, як люди майже інстинктивно відвертаються від Бенца, і, власне, його провини тут нема. То була вибрана для нього роль, хоча, здається, вона відповідала його вдачі.

— Ми хочемо двадцять відсотків прибутку від картини, — став вимагати Бенц. — Право продажу на батьківщині й за кордоном. І хочемо бути партнерами при роботі над подальшими фільмами з участю цих героїв.

— Боббі, — роздратувався Скіппі Дієр, — наприкінці фільму всі герої мертві, тут не може бути подальших фільмів.

— Гаразд, тоді нам належать права на всі майбутні фільми, присвячені зображенню попередніх подій.

— Попередні, подальші — нісенітниця! — розгнівалася Моллі. — Що ж, матимете їх. Але дістанете не більше десяти відсотків від прибутку. Ви розбагатієте на продажу. І ви нічим не ризикуєте. Беріть або відмовляйтеся.

Елі Мерріон уже не міг терпіти. Він підвівся, випростався й проказав спокійним, виваженим голосом:

— Дванадцять відсотків. Ми згодні. — Замовк і подивився на Кросса. — Це не такі вже й великі гроші. Але ця картина може стати шедевром, і я не хочу різати її. Отже, мені дуже цікаво побачити, що станеться. — Елі повернувся до Моллі: — Ну, «так» чи «ні»?

— Так, — відказала Моллі Флендерс, навіть не глянувши на Кросса, щоб той дав якийсь знак.

Згодом Елі Мерріон і Боббі Бенц сиділи самі в конференційній залі й мовчали. За довгі роки вони затямили, що є речі, про які не слід говорити вголос. Зрештою обізвався Мерріон:

— Тут ідеться про моральне питання.

— Елі, ми підписалися зберігати цю угоду в таємниці, але якщо ти відчуваєш, що треба, я можу подзвонити, — сказав Боббі Бенц.

— Тоді ми втратимо фільм, — зітхнув Мерріон. — Цей Кросс — наша єдина надія. Тим паче коли він виявить, що інформація просочилася від тебе, може з'явитись певна небезпека.

— Та хоч би хто він був, він не наважиться зачепити «Лоддстоун». Мене непокоїть тільки те, що ми даємо йому ступити перший крок.

Мерріон щось цмулив із склянки й пахкав сигарою. У клубах ріденького диму з ароматом деревини його тіло немов здригалося. Елі Мерріон тепер справді відчував утому. Він став надто старий, аби непокоїтись про якісь далекі майбутні нещастя. Велике, спільне для всього людства лихо вже чигало на нього.

— Не треба дзвонити, — промовив Мерріон. — Нам слід дотримуватись угоди. Крім того, хоч, може, я вже переходжу на дитячий розум, мені кортить побачити, що той чарівник витягне зі свого капелюха.

Скіппі Дієр після зустрічі дістався додому й зателефонував Джімові Лоузі, просячи зустрітися з ним. Під час зустрічі примусив Лоузі заприсягтися, що той збереже таємницю, й розповів про укладену угоду. «Гадаю, за Кроссом треба встановити нагляд, — мовив він. — Тут можна знайти щось цікаве». Проте сказав це лише після того, як погодився підписати Джімові Лоузі контракт на виконання невеличкої ролі в своїй новій кінокартині, присвяченій низці вбивств у Санта-Моніці.

Кросс Де Лена повернувся до Лас-Веґаса і в своїх апартаментах на даху готелю міркував про новий напрям свого життя. Чого він отак ризикує? Передусім тому, що виграш може бути величезний: не тільки гроші, а й новий спосіб життя. Та насправді мотиви були куди глибші: обличчя Атени на тлі зеленавих морських вод, її тіло, що невпинно вигиналось, думка, що коли-небудь вона може пізнати й покохати його, не назавжди, а бодай на короткий час. Але що там казав Ґроневельт? «Жінки найнебезпечніші для чоловіків тоді, коли їх треба рятувати. Стережися, стережися, — наголошував Ґроневельт, — краси, яку спіткало нещастя».