Після їхнього повернення малий вийшов зі свого кутка й дістав з-під жовтого плаща пошарпану гаптовану торбинку. Розв’язав її й витрусив на землю вміст, який складався з невеликої дерев’яної дзиґи, розмальованої синіми й голубими барвами, маленької книжечки в потертій оксамитовій палітурці з витисненими на ній срібними ельфійськими літерами та скрученого в сувій пергаменту, перев’язаного блакитним оксамитовим мотузочком.
— Ельфійський колір — синій, — пояснив малий. — Але тепер він для нас заборонений. А жовтого ми терпіти не можемо.
Чоловік і жінка з розумінням кивнули.
Малий розв’язав мотузок і розгорнув сувій пергаменту.
— Знаєте, що це? — запитав він.
— Шматок пергаменту.
— Так, звісно, але знаєте, що це за знаки?
— Якісь креслення? — припустив чоловік.
— Літери? — спробувала здогадатися жінка.
— Це карта! Коли бабуся наказала мені йти геть, вона дала мені книжку з віршами та карту. Книжка з віршами була мамина, а карта належала татові. Він був мандрівником. Тому й загинув. Ельфам не вільно виходити за межі місць відособлення. Коли він хотів повернутися додому, до місця відособлення, де жила моя мама, дозорці схопили його й засудили на смерть. Тому я ніколи не знав свого тата. На цій карті є весь шлях, який ми пройшли і який ще повинні пройти. Але… Ви вмієте йти за картою? Це неважко. Усі назви тут написані як по-ельфійськи, так і людською мовою.
Мовчанка. У голові малого ельфа зродилася страшна підозра.
— Та ж ви не вмієте читати! Ви взагалі не вмієте читати! Не тільки давні руни, а й сучасну мову!
Мовчанка. Чоловік знизав плечима. Жінка кивнула.
Це був просто жах!
Маленький ельф відчув співчуття до цих двох бідолах, загублених у світі, у якому неможливо закріпити слова на письмі. Він нагадав собі, що треба бути з ними терплячим, терплячим і люб’язним, бо вони живуть у світі, де слова губляться в часі й можуть зберегтися хіба що в пам’яті.
Малий пояснив їм, що зображено на карті: з одного боку — Темні гори, а за ними — море. Унизу ліворуч — купка будиночків, оточених муром і розділених надвоє річкою. Підпис — Даліґар. Річка називається Доґон, це теж тут написано. Струмок, коло якого вони зараз, — ось тут, він безіменний. Поруч із ним намальовано вежу з маленьким дубом на вершечку. Тепер вежа — уже напівзруйнована, а дуб — здоровенний. Видно, той час, що минув, відколи тут проходив його тато, був добріший до дуба, аніж до вежі. Але місце, безперечно, те саме. Струмок починався відразу ж за річкою Доґон, — тією, що протікає через Даліґар, — і тече до Арстріда, останнього позначеного на карті селища перед Темними горами. Далі струмок впадає в річку, яка перетинає гори глибокою ущелиною. Цю ущелину прорисували на карті дуже докладно. Видно було, серед іншого, і замок, який загороджував вхід до неї. Над замком була хмарка диму й на ній напис мовою третьої рунічної династії: «Тут живуть дракони». Неподалік від замку, коло річки була ще якась дивна позначка, але малий так і не зміг зрозуміти, що це.
Струмок приведе простісінько до річки. А річка — до дракона.
Він — останній ельф.
Саме він повинен зробити це.
— Чому ти в цьому такий упевнений? — запитала жінка.
— Це все в моєму імені. Мене звати Йоршкрунскваркйолнерстрінк. Нерстрінк по-ельфійськи значить «останній».
— Може, це ще нічого не значить. Може, це просто звук, що не несе в собі ніякого сенсу. Мене-от звуть Сайра. Так у нашому селі називають квітку, яка пнеться по стінах. Але ж я не квітка.
— А решта твого імені що значить? — запитав чоловік.
— Величний і могутній.
— Ну, тоді це точно просто набір звуків, — підтвердив чоловік.
— Шк — це словотвірний приросток найвищого ступеня порівняння.
— Що-що?
— Це значить: най-най-най. Рунск — значить «великий», а варкйол — «могутній». Найвеличніший, наймогутніший і останній, той, після якого не буде вже нікого іншого.
Маленький ельф почувався вже зовсім інакше. Його великі очі блищали й мов мінилися ельфійськими барвами, зеленим і синім, і неначе ізсередини осявали обличчя. Він, здавалося, аж підріс.
— Вирушимо завтра, — мовив він спокійно. — Підемо шукати останнього дракона. Ми з ним повинні розірвати коло. Не знаю, правда, яке це коло. Не знаю, що це мало б значити. Та коли ми це зробимо, на небо знову повернеться сонце.