Йорш ковтнув слину. Його наче мокрим рядном накрили.
«Для висиджування яйця треба багато тепла. В епоху, коли дракони були вельми численні й заповнювали світ, неначе мухи чи сарана, кожний дракон перед відкладенням яйця мав знайти собі іншого, який розповідав би йому історії. Це мусили бути історії, що викликають сильні почуття й глибоке зворушення, бо тільки так дракон може підвищувати температуру свого тіла до рівня, який забезпечує належний розвиток зародка в яйці. Другий дракон — приятель дракона-квочки — окрім як розважати й зігрівати останнього історіями про підмінених дітей та викрадених принцес, має ще один, значно шляхетніший обов’язок: виховати новонародженого дракона, бо ж старий дракон після вилуплення дитинчати живе всього кілька годин, — саме стільки, скільки треба, щоб вирушити в останній політ, востаннє відчути в крилах силу вітру й віддалитися від домівки, так, щоб новонароджений дракон, тільки-но вилупившись із яйця, не став свідком кончини свого батька».
Кончина? Смерть? Його дракон скоро помре? Серце юного ельфа защеміло від болю.
«Через це дракон-квочка буває особливо плаксивим, прикрим, надокучливим, навіть нестерпним, — а все, щоб пересвідчитися, не залишивши місця для сумніву, у терплячості майбутнього вихователя свого нащадка, адже той повинен любити новонародженого, захищати його, а головне — учити його літати, бо саме вміння літати є для дракона ознакою зрілості».
Чому ж він не сказав йому цього? Чому приховував?
Можливо, дракон знищив усі книжки із драконознавства саме для того, щоб він про все це не дізнався.
«Дракон, який висиджує яйце, боїться всього на світі».
Він приховував усе це зі страху. Боявся, що його покинуть? Що ельф покине його дорогоцінне яйце?
«Однак тепер, коли дракони вже майже зникли, їм дедалі важче знайти собі спокійне й тепле місце, де було б удосталь їжі й можна залишатися багато років, не відлітаючи звідтіль навіть ненадовго, бо інакше яйце охолоне й загине. Крім того, як уже зазначалося, дракон потребує історій, що підвищують температуру його тіла до рівня, необхідного для висиджування яйця. Отже, навіть якщо дракон знаходить підходяще місце, треба когось, хто взяв би на себе опіку над ним, а відтак і над його дитинчам-сиротою, і це та причина, через яку драконів стає й ставатиме дедалі менше. Дракон, який висиджує яйце, знає, що за всяку ціну повинен приховувати свій стан, бо опікуватися новонародженим драконом — це жахливе… (пляма цвілі) і ніхто із власної волі не взяв би на себе такий тягар. А крім того…»
Що ще крім того — довідатися не судилося. Решту сторінки цілковито знищила цвіль.
В ельфа все аж стиснулося всередині від жаху, від зворушення та й, зрештою, від почуття провини. Чи ж не міг би він ставитися люб’язніше до дракона? Звісно, той був дурний, плаксивий, безпардонний і, загалом кажучи, нестерпний, — але ж він висиджував яйце!
То була жахливо важка й довга праця, — така довга й важка, що цілковито пригноблювала дух, ослаблювала розум, підточувала колишню відвагу. То був останній акт його життя. Далі — тільки смерть.
СМЕРТЬ.
Йорш упустив книгу з рук, і вона впала на землю із глухим звуком — «бух». Та він не встиг навіть задуматися, що робити далі, як здійнявся страшенний гуркіт, і стіни печери задрижали.
Далі почувся дивний звук, — «бух, бух, бух», — наче книжка падає на землю, але значно м’якший і водночас гучніший. Наче від помахів чиїхось велетенських крил у небі.
І нарешті пролунало вбивче, невимовно пронизливе «уі-і-і-і-і-і-і-і-і-і», від якого половина бурштинових шибок у вікнах розлетілися на друзки.
Юний ельф притьмом кинувся у велику залу. Посередині зали лежало гігантське яйце, на шкаралупі якого смарагдові й золоті прожилки перепліталися в химерні візерунки, точно такі, які утворювали на шкурі дракона (чи то пак драконихи) рожеві та світло-сірі луски. В одному місці шкаралупа була проламана зсередини, і звідти стирчала голівка дракона — зменшена смарагдово-зелена копія дракона-квочки. Драконятко було таке ж зелено-золотисте, як і яйце, з якого воно вилупилося, тільки гребінець на чолі мало трохи темніший, кольору синьо-зеленої морської глибіні. Великі круглі очиська були перелякано вибалушені. Усі книги в шафах північної частини зали — вісімсот сорок шість книг з аналітичної геометрії та кулінарного мистецтва — були у вогні та диму. Очевидно, оте «уі-і-і-і-і-і-і-і» супроводжувалося струменем полум’я. Йорш устиг іще подумати, що це не дуже добра ідея — складати всі книжки на однакову тематику до тієї самої шафи. Тепер аналітична геометрія площин цілком випала з категорії предметів, які можна вивчити із книжок, і людству доведеться розробляти цю галузь із чистого аркуша — якщо тільки він, Йорш, не знайде трохи часу, років п’ятдесят-шістдесят, і не відтворить з пам’яті бодай її основи. Так само втрачені навіки й рецепти пюре із чорниць та солодкого перцю, замішаного на настоянці чебрецю, — на щастя, їх навряд чи хто-небудь придумає знову.