Отой гуркіт, від якого затряслися стіни, — то розчинилася настіж велетенська вхідна брама. Вона так і стояла розчахнута, і морський вітер залітав досередини, здіймаючи на долівці вихорці з пелюсток, метеликів і попелу, що залишився від багатовікових людських студій над аналітичною геометрією.
Крізь браму видно було, як раз по раз змахують над морем широкі драконячі крила. Здавалося, дракон заповнив собою все небо. Світло сонця, яке піднялося вже високо над обрієм, просвічувало крізь його помережані химерними візерунками крила. На мить золотисті очі старого дракона зустрілися із блакитними очима юного ельфа. У драконовому погляді була вся ніжність світу й водночас уся можлива любов, уся сила, відвага й самовпевненість.
Уся велич, яку тільки можна уявити.
ВЕЛИЧ.
ВЕЛИЧ.
ВЕЛИЧ.
ВЕЛИЧ.
ВЕЛИЧ.
— Ерброу, — мовив голосно старий дракон і випустив з ніздрів струмінь полум’я, який розітнув небо навпіл, забарвивши його жовтогарячою загравою.
Йорш збагнув, що це драконове ім’я. Він кивнув, а тоді низько-низько вклонився.
Заграва в небі ще не встигла згаснути, а велетенські крила вже линули вниз, до лінії обрію, де небо зустрічається з бурхливими морськими хвилями.
Хвилі розступилися, приймаючи дракона у свої обійми. Широкі крила ще якийсь час лежали на поверхні води ген під самісіньким небокраєм, а над ними ширяли хмари чайок.
А тоді хвилі зімкнулися над драконом, і він безслідно зник.
Тільки Йорш іще довго не міг відвести очей від того місця, де востаннє зблиснули на сонці його крила.
Серце юного ельфа було сповнене болю. Біль пронизав його душу, мов гострий клинок, злившись із іншим, давнішим болем, який був там завжди. То була туга за мамою, яка пішла в місце, звідки не повертаються, коли він був іще надто малим, щоб запам’ятати її, і за бабусею, яка залишилася в хижі, коли вода все прибувала й прибувала — а він був уже надто великим, щоб коли-небудь забути цю картину.
Серце юного ельфа стиснулося від розпачу. Він хотів би, щоб старий дракон побув з ним іще трохи, щоб іще раз, востаннє, прочитати йому казку про принцесу з горохового чи то пак бобового поля. Йорш так хотів, щоб дракон іще раз висварив його, мов останнього негідника за те, що він спробував видертися на дуба перед вхідною брамою, хотів ще раз почути докладно про всі симптоми отиту, не кажучи вже про гастрит, синусит, шкірну висипку чи защемлення тридцять другого — чи сімдесятого, чи сорокового — хвостового хребця.
А тоді в нього за спиною пролунало ще одне пронизливе «уі-і-і-і-і-і».
Драконятко знову плакало.
Наука фізики дуже скоро теж стала купою попелу на підлозі. Людству доведеться заново відкривати й правило важеля, і закони термодинаміки. На це знадобляться тисячоліття, та ще й у кращому разі!
Поки Йорш у відчаї думав, що і як тут можна вдіяти, йому спала на думку одна із приповідок славного Ардуїна, Володаря Світла, засновника Даліґара: «Коли над головою нависла біда, нема часу думати про те, як тобі сумно й у якому ти відчаї, а відтак смуток і відчай зникають».
Перше, що треба зробити, — це витягти драконятко з яйця. Шкаралупа виявилася три пальці завтовшки. Йорш пробував розламати її, та це було так, як пробувати розколоти камінь голими руками. Він обережно простягнув руку, намагаючись, аби цей рух був якомога повільнішим, щоб не налякати маленького дракона.
Та рух виявився не досить повільний.
Пролунало ще одне коротке «уі-і-і», а враз із ним — іще один невеличкий викид полум’я. На щастя, серед книг із рецептами грибних страв та інструкціями з виготовлення летючих машин знайшовся й підручник з лікування опіків.
Йорш зробив ще одну спробу, цього разу лівою рукою, бо права була трохи схожа на печений білий гриб із книги «Як готувати гриби на жаровні» — із четвертої шафи при південній стіні третьої зали. Щоб не уподібнитися до малюнків з розділу «Як зробити, щоб гриби не підгоріли», він намагався уникати найменшої різкості в рухах.
Цього разу його рука рухалася досить повільно.
Йорш поклав її на голову маленькому драконові. Звивисті смужки смарагдових лусочок чергувалися з ділянками м’якої, наче оксамит, шкіри, — темно-зеленої із золотистим відблиском. Шкіра була м’яка, гладенька й тепла, але своєю рукою ельф відчув неймовірний страх малюка, — страх невимовний і всеохопний, яким тільки й може бути страх новонародженого, страх, який існує в мозку, де нема жодної іншої думки, і який відтак може заповнити все без останку. У голівці велетенського драконятка загніздилася безмежна тривога, страх перед чимось значно болючішим за голод і незрівнянно жахливішим за темряву.