Як роздобути одяг? Він не міг і далі мандрувати напівголим. Зима була вже на носі. Сніг, який поки що вкрив тільки найвищі вершини, може з дня на день засипати весь світ. Крім того, люди не люблять ельфів. А півголого ельфа вони, мабуть, не любитимуть ще більше, і взагалі значно швидше його розпізнають. Добре було б сховати біле волосся та загострені вуха під якимсь каптуром — це врятувало б його голову й від холоду, і від каменюки, яку запросто швиргоне в нього той, хто впізнає в ньому ельфа.
Як навчити драконятко читати й писати? Добре було б згадати, як колись учила його самого бабуся, але його пам’ять не сягала аж так далеко в минуле — до тих часів, коли він ще не вмів читати. Чи були взагалі такі часи? Може, уміння читати дане нам уже від народження? Мабуть, що ні. Новонароджені не вміють геть нічого. Потім вони вчаться говорити, а вже згодом — читати. Так, саме в такій послідовності. Спершу говорити, потім читати. Монсер і Сайра, наприклад, не вміли читати, але принаймні говорили. Звісно, їхня манера говорити була трохи грубувата, не кажучи вже про ірраціональність тих думок, які вони висловлювали, — однак їх можна було зрозуміти.
Як налагодити контакт зі світом людей без того, щоб тебе забили насмерть камінням, і (або) здерли з тебе шкіру, і (або) повісили, і (або) спалили живцем — або вже мерцем, попередньо вбивши одним з вищеназваних способів? Відповідь проста: треба знайти Сайру та Монсера. Вони б його прийняли, захистили, допомогли б йому та щось порадили. Отже, переходимо до наступного питання: як знайти Монсера та Сайру? Можна було б запитати когось. Та він уже багато років не говорив ні з ким, окрім драконів. Треба потренуватися, підготувати якесь звернення.
Вибачте, ваша величносте… чи придуросте? Як там у них заведено ввічливо звертатися? Усе так заплутано!
Так, починаємо спочатку. Звернення має бути бездоганним. Коли щось піде не так, мене закидають камінням, а це зовсім небажана перспектива.
Вибачте, шляхетний пане (пані), чи не знаєте ви, де проживають такі собі Монсер і Сайра. Вони обоє люди.
Ні, про те, що вони люди, краще не говорити. Інакше в співрозмовника може виникнути сумнів щодо приналежності до людей того, хто запитує, і його закидають камінням.
Вибачте, шляхетний пане (пані), чи не знаєте ви, де проживає жінка на ім’я Сайра та чоловік на ім’я Монсер?
Так може бути. Якщо йому пощастить і якщо він присвятить цій справі трохи часу, кілька років або, може, кількадесят — він їх неодмінно знайде.
Що робити із драконятком? Лишити його тут — сама думка про це нестерпна. Взяти його із собою?
Як заховати зеленого дракона, що важить уже понад дві тисячі фунтів, а до кінця місяця важитиме вдвічі більше? Це неможливо. Треба лишити його тут. Але не таким, як тепер, загубленим у мовчазній пустелі несвідомості. Треба навчити його говорити й читати. Навчившись цього, Ерброу зможе проводити час із користю, підвищуючи свій культурний рівень. Навіть і без тих книжок, які він згриз або спалив, тут цілком досить чтива, щоб із приємністю провести кілька років, не потерпаючи від покинутості й самотності.
Отже, Йорш сміливо зможе залишити дракона в бібліотеці на той час, який знадобиться йому, щоб знайти Монсера та Сайру, підшукати собі наречену, уникнути каменування, шибениці та вогнища й повернутися назад.
На це піде не більше як п’ятнадцять-двадцять років.
Його людська наречена буде, безперечно, рада провести своє життя на вершині неприступної гори в товаристві дракона. Зрештою, дракона не щодня зустрінеш, та й у господарстві він може бути корисний, наприклад, щоб розпалити вогонь чи спекти картоплю, — особливо коли зважити, що в людей вічно якісь проблеми з розпалюванням вогню. І взагалі, хіба можна уявити щось більш ідилічне, ніж прожити життя в бібліотеці, яка вміщує в собі все людське знання — чи принаймні те, що з нього залишилося, а це теж чимало? Він би виховав своїх дітей на красному письменстві, на трактатах з астрономії, геометрії, зоології, на книжках про музику й танці, годував би їх золотистими бобами та рожевими грейпфрутами, щоб вони ніколи не мусили їсти мертвих тварин. Так вони б виросли трохи менш грубими за свою матір і, можливо, від них не тхнуло б так сильно, як зазвичай тхне від усіх людей.
План був чудовий. Лишалося одне питання: як це зробити?
Йорш спробував злізти зі свого сталагміта. Це було непросто, бо драконятко свого часу зжувало його постоли, плетені з кори дикого мандарина. То було два тижні тому, — всього пару днів після того, як малий вилупився з яйця. У нього тоді якраз прорізалися задньобокові зуби, і це вельми йому докучало. До всього, долівка печери, замість килима із жовтих і золотистих метеликів, була встелена тепер грубим шаром пташиного посліду.