Йорш не єдиний, хто зауважив, що всередині печери значно тепліше, ніж назовні, і тепер, коли вікна були розбиті, тут шукало й знаходило притулок різноманітне птаство. На вершечку чи не кожного сталагміта містилося чиєсь гніздо: тут тобі й кропив’янки, і кілька шпаків, але переважну більшість нових мешканців становили сороки. Ці птахи — як не міг не відзначити ельф — вирізнялися з-поміж інших тим, що надто гучно лопотіли крилами, скрекотали й чубилися між собою — і продукували особливо багато посліду.
Перестрибуючи з одного ще не загидженого місця на інше, юний ельф дістався заростей золотистих бобів. Тут, у кутку печери, мале сороченя полювало на останніх переляканих метеликів, які відчайдушно боролися за виживання. Пташеня вдоволено заскрекотало, та зненацька на нього кинувся здоровенний пугач.
Сороченя не встигло навіть писнути. Навсібіч розлетілося пір’я, бризнула кров — на золотисті боби, на долівку, на ельфа. У нього все аж стиснулося всередині від тої суміші відрази й обурення, що останнім часом стала для нього вже буденною.
Шум розбудив дракона, той розплющив очі й підвів голову, яку примостив був на хвіст, мов на подушку. Йорш підбіг до нього, стрибаючи поміж купами пташиного посліду, пір’я та обгризених кісточок, що залишилися після совиних трапез.
Після неймовірного польоту над морем вони повернулися до бібліотеки, яка за час їхньої відсутності вже встигла перетворитися на справжнє звірине лігвище. Тільки центральна зала, відгороджена від інших, замкнена й заповнена книжками, лишалася більш-менш чистою й мала пристойний вигляд, але окрім книжок там не помістилася б навіть канарка, не кажучи вже про них двох.
Поки Йорш готувався до заняття, дракон спостерігав за ним сонним, але уважним поглядом. Йорш усміхнувся йому: для учня навчання повинно бути веселим процесом.
Жодна із книжок, які він прочитав, не призначалася для малих дітей, але в багатьох філософських трактатах говорилося про те, як цих дітей учити. Дві третини рекомендували для кращого засвоєння знань бити учнів указкою по пальцях, а третина наголошувала на грі як засобі заволодіння дитячою увагою. Дракони не мають пальців у прямому розумінні слова, та й бити палицею істоту вагою у дві з лишком тисячі фунтів, навіть якби Йорш і хотів зробити Ерброу боляче, — це справа, не дуже сумісна із життям. Отож Йорш і вирішив удатися до лагідніших методів. Навчання повинно бути грою.
Він розклав на землі боби: один з одного боку, два із другого, тоді згорнув усі три докупи, тоді додав ще й ще, аж до шести. Може, удасться навчити дракона говорити й рахувати одночасно.
— Біб, — мовив він, показуючи на бобину. Тоді всміхнувся й плеснув у долоні. — Бі-і-б. Бо-о-би.
Він усміхнувся й почав спочатку, підстрибуючи й плескаючи в долоні на кожну літеру.
Ерброу підвів голову й спантеличено дивився на ельфа. Спантеличено, але із цікавістю: значить, метод працює!
— Бі-і-б, — повторив Йорш. — Бі-і-б. Один біб, два боби. Біб — боби. Один, два. Два боби. Ще боби. — Один стрибок, два стрибки, ще кілька. Плескання в долоні, усмішка.
Дракон не зводив з нього очей. Він, здавалося, був чимраз більше спантеличений, але й чимраз більше зацікавлений. Метод однозначно правильний.
— Біб, боби. Один, два. Один біб, два боби. Бе, і, бе. Біб. Бе, о, бе, и. Боби.
Йорш ізнов усміхнувся променистою усмішкою. Він аж нетямився від радості.
— З тобою щось сталося сьогодні вночі, о юний ельфе, що тобі геть відібрало розум? Чи, може, ти таким і був, а я просто не помічав? — увічливо запитав дракон. — І скажи, будь-ласка, чи нема тут, бува, ще чогось поїсти, окрім золотистих бобів та рожевих мандаринів? Мене від одного їхнього вигляду вже нудить, а тут уся підлога й так загиджена, мовби якийсь нужник.
Розділ дев’ятий
Підручник із драконознавства був далеко не вичерпний, і багато питань лишилися в ньому невисвітленими. Уявлення юного ельфа про драконів виявилися дуже неповні й неглибокі, убогі й недостатні, наче листя в зимовому лісі або яблука в голодну пору. Із властивою драконам великою й усеохопною терплячістю, треба було пояснювати йому все від самих основ.
— Через яйце? — Йорш був приголомшений.
— Так, через шкаралупу яйця, — терпляче підтвердив дракон. Терпіння драконів безкрає, наче луки, що розкинулися по той бік гір, тоді як розум юнака видавався вузьким і обмеженим, мов темна комірчина. Дракон був здивований: він пригадав собі одну книжку, в якій стверджувалося, що ельфи надзвичайно розумні та хитрі. — Навіщо ж, по-твоєму, дракон стільки років висиджує своє яйце?