Вони спускалися все глибше під землю й усе далі від сонячного світла. Сходи ставали дедалі вужчими та крутішими, коридори — дедалі темнішими, склепіння — дедалі нижчими. Нарешті вони зайшли до якоїсь зали, де при світлі смолоскипів Йорш побачив постать у коштовному білому вбранні, від якої, утім, ішов дивний запах скислого пива. Йорш упізнав у ній Суддю-управителя. Позаду, у темряві, за ґратами, видніла ледь помітна тендітна фігурка Робі.
Суддя не гаяв часу.
— Я чекав тебе, ельфе, — сказав він суворим голосом. — Ти прийшов по свою майбутню наречену, так? Я все знаю.
Йорш приголомшено мовчав. Звідки він може знати? Звісно, Робі ще зовсім дитина, та й він зовсім юний, але ельфи обирають собі наречених у дуже юному віці й на все життя. Щоразу, коли він думав про Робі, згадуючи її обличчя, ту ніжність і мужність, з якою вона захищала й розраджувала меншу дівчинку, — ту, що без пальця, — він розумів: йому потрібна вона й тільки вона!
— Я знаю. Я теж умію читати давніми мовами, і прочитав оте пророцтво, перш ніж наказав його знищити, як і всі інші написи на стінах цього палацу. Читання не приносить народові добра — якщо, звісно, люди вміють читати. Я постарався викоренити цю напасть. Оте пророцтво — його написав Ардуїн, Володар Світла, Засновник Міста! Даліґар був колись ельфійським містом, ти ж знаєш? Після того, як місто зруйнували орки, Ардуїн відвоював його й відбудував. Він був геть божевільний, цей Ардуїн, з його любов’ю до ельфів. Хоча, треба визнати, воєначальник справді блискучий. Визволити місто від орків, які були тоді на вершині своєї могутності, ще й маючи військо наполовину менше, ніж у ворога, — тут знадобився певний хист, певна мужність і мудрість, — хоч, ясна річ, і близько не такі, які доводиться виявляти мені сьогодні! Це я — справжній засновник Даліґара і його справжній визволитель! Я визволив це місто від пристрастей, від егоїзму, і привів його до чесноти смирення! Я очистив його своєю справедливістю й своєю суворістю. І яке ж прекрасне воно стало! Я теж маг, значно могутніший за Ардуїна, який умів не так і багато: ну, передбачав майбутнє, ну, розвіяв Заклинання темряви, яким орки поневолили світ — і на тому все. А я — я зробив значно більше. Чи ж ти на бачиш моїх дивовижних звершень? Мого тріумфу?
Тиша. Довга тиша. Йорш задумався: чи не повинен він на це щось відповісти. Мабуть, так, але, чесно кажучи, він не мав найменшого уявлення про те, які ж були оті дивовижні звершення Судді-управителя. Єдине, що спадало йому на думку, — то це те, що Даліґар був містом винятково вбогим, і справді дивовижно, що після колишньої величі він докотився до такої-от нужди. Мовчанка починала ставати ніяковою, тож Суддя провадив далі.
— Квіти! — вигукнув він роздратовано. — Вічноквітучі гліцинії, запах жасмину! Пускаючи на перегній величезну кількість фруктів та зерна, що присилають мені із сіл, я створюю особливе добриво, яке вможливлює постійне цвітіння квітів і дає їм особливо насичений запах. Хіба це не диво? Це ж справді дивовижно, чи не так?
Йорш ошелешено дивився на Суддю. Він божевільний. Цілковито й безповоротно зсунувся із глузду. У цьому не може бути ні найменшого сумніву. Єдине, що лишалося незрозумілим, — це чому присутні тут озброєні люди мовчки спостерігають за його божевіллям замість того, щоб узяти за руку й тактовно, але рішуче відвести кудись, де йому могли б допомогти або принаймні зробити так, щоб у нападі маячні він нікому не зашкодив.
— Стародавній палац Ардуїна мені теж довелося знести: оці повсюдні безглузді арки та колони, якісь дурнуваті клумби із квітами, оті здоровенні кедри… Усе це пережитки минулого. Ардуїн будував так, як було прийнято за рунічних династій. Навіть гірше, він робив усе це на ельфійський лад. Я, Суддя, звелів розвалити майже все, лишивши всього кілька колонад, щоб натомість могло врешті постати щось «нове» — творіння нової епохи. Це епоха, якої ще не бачив світ, і втіленням її став мій палац.
Знову запала тиша. Суддя якийсь час самовдоволено мовчав, а тоді повів далі.
— Ардуїн, перед тим як померти, записав пророцтво: останній ельф пошлюбить дівчину з його роду, Ардуїнову спадкоємицю, що, як і сам Ардуїн, матиме здатність бачити майбутнє, а в її імені буде світло ранкової зорі. Вона буде дочкою чоловіка й жінки, які цього ельфа… Тут одне слово було стерте часом і негодою, але я припускаю, що то було слово «ненавиділи». Коли мені сказали, що ти проник у мій сад і бачив там мою дорогу дочку, Аврору, я відразу збагнув, що ти прийшов по неї — і що я можу й повинен знищити тебе.