— Я мушу тебе дещо запитати, — мовила Робі. У мерехтливому світлі смолоскипа її темні очі блищали, наче дві зірочки, а на обличчі ясніла несмілива усмішка. Йорш теж ледь усміхнувся на знак згоди, сподіваючись, що вона не питатиме про їхні шанси на порятунок, бо на цю тему він волів би не розводитися.
— Просто зараз? — запитав він.
Робі кивнула. Соромливість стерла усмішку з її обличчя, але вона все ж не відмовилася від свого наміру.
— Гаразд, то що ти хочеш знати?
— Оте, що говорив Суддя про… ем-м-м… спадкоємця — що це значить? Це той, хто обіймає ту саму посаду, чи людина тої самої крові? Ну, як дочка внукового внука і тому подібне. Розумієш, про що я?
Йорш був спантеличений. Спантеличений і зворушений: дівчина була така спрагла знання, що навіть тепер, коли перед ними маячила перспектива чергової зустрічі із Суддею, а відтак і шибениці, або ж дещо спокійнішої смерті від голоду тут, у підземеллі, вони задумувалася над тонкощами семантики.
— Це слово може мати обидва значення, — пояснив він.
Робі кивнула, задоволена його відповіддю.
— Отой Володар Світла, що колись тут царював, — він мав багато дітей?
— Ти про Ардуїна?
— Так.
Йорш спробував пригадати: в історичних трактатах, які він читав, не так багато говорилося про ці родинні справи.
— Гм-м-м-м, наскільки пригадую, він мав одного сина, що став його наступником на престолі й потім помер бездітним, Ґезеїна Мудрого, і щонайменше шістьох дочок, дві з яких вийшли заміж за чужоземців і покинули Даліґар.
— А в цих дочок могли теж бути діти, у яких були свої діти, а в тих — свої, так що тепер уже достеменно невідомо, де вони й скільки їх — отих Ардуїнових спадкоємців! Може, ті його спадкоємці самі не знають, хто вони! — переможним тоном заявила Робі.
Йорш на мить задумався. Ця розмова була дещо безглузда, але вона принаймні давала змогу відтягнути ту мить, коли він мусив би визнати, що надії на порятунок немає.
— Ну, так. Думаю, так, — підтвердив він.
Після цього екскурсу в історію розмова повернулася до питань семантики.
— Ясно… м-м-м… ясновидення…
— Ясновидіння?
— Так, ясновидіння: це коли ти заплющуєш очі й бачиш образи того, що станеться потім?
— Так, — переконано відповів Йорш. Та йому було вже досить цих розмов. — Мушу сказати, що із цими ґратами нам ніяк не дати ради.
— Та ні, — спокійно заперечила Робі. — Мусить бути якийсь спосіб. Не може не бути. Просто ми ще не подумали над цим як слід. Може, ти маєш щось попоїсти? Хай навіть щось зовсім дурне!
— Дурне? — розмова ставала дедалі безглуздішою.
— Ну, таке, що не думало.
Керуючись вказівками, почерпнутими із двадцяти шести наявних у бібліотеці книг на тему крою та шиття, Йорш зробив був зісподу своєї туніки дві потайні кишені — і тепер, понишпоривши там, видобув жменю золотистих бобів. Віддав їх Робі — і його руки на мить доторкнулися до її долоні. Він відчув у животі якесь дивне відчуття: щось середнє між млостю від голоду й спазмом від гикавки. Раніше він не відчував нічого подібного.
Робі напхала повний рот бобів. Йорш добре знав, які вони смачні. Він з усмішкою дивився, з яким виразом неземного щастя на обличчі Робі наминає їх — і раптом відчув у собі всю її радість, яка налетіла на нього, мов ураган. Та звісно, що він знайде спосіб, як їм вибратися звідси! Цього не було в пророцтві, але він усе-таки ельф. Останній і наймогутніший. Це стародавній ельфійський палац. І тут є вихід, треба тільки знайти його. А щоб знайти, треба бути впевненим, що ти це можеш. Йому кортіло розказати Робі про те, як сильно вона йому подобається, і про те, що у світі для нього існує тільки вона, — але вчасно зупинив себе. Робі — не ельф, а людська істота, — а люди обирають собі пару не в дитинстві, а вже дорослими. Він мусить чекати й сподіватися, що Робі прийме його. Через кілька років на це буде більше шансів. Крім того, він ельф. Більшість людей ненавидить ельфів. Навіть Монсер і Сайра на початку не дуже його любили! Треба зачекати, щоб Робі краще його пізнала, тоді в нього буде хоч якась надія.
Зненацька Робі запитала його про Аврору: чи він знайомий з нею? Чи він бачив, яка вона із себе? Йорш уже хотів був відповісти, що Суддева дочка здалася йому просто огидною, злобною дурепою, аж раптом його мов осяяло: Робі така дивовижно спокійна й зовсім не налякана, бо впевнена, що в пророцтві говориться саме про нього, — отже, він гарантовано врятується, а з ним і вона. Якщо Йорш скаже правду, страх увіп’ється в неї кігтями, наче хижий яструб у свою жертву. Тому ельф обмежився невиразним жестом: так, він бачився з Авророю.