Останній день 2077 року
– А зараз настав час робити ваші ставки, — сказала Хіларі. – Перед вами постануть усі герої моєї розповіді. Включно зі мною. Назвемо їх некатурами. Я десь читала, що латиною це означає "той, який має намір вбити". Кожен некатур вийде на сцену в тому порядку, який незабаром визначить жеребкування. Перш ніж один із них потягне за важіль, я розповім вам причини, чому він може побажати вбити Скриптора. Потім ми надамо слово Скрипторові. Нехай борониться, нехай переконає некатура, щоб його не вішали. Ви можете зробити ставку тільки на одного з некатурів. Тільки на одного, повторюю. Мінімальна сума ставки становить тисячу пан'євро. Mesdames, messieurs, faites vos jeux!
Через кілька хвилин перед очима людей, що зібралися в Тартарі, розгорнувся перелік дев’яти некатурів.
Розділ 14
Де птахи не співають
Останній день 2077 року
– Він давно хотів його вбити, тому що він послідовник темного інтелекту, – сказала Хіларі. – Він хотів, щоб Скриптор розділив долю тієї повії з Кракова, того нахаби з Варшави чи того пихатого придурка з Сахаравіля. І всіх інших перед ними. Він вважає себе рукою Авернуса, підбурює до злочинів, маніпулює, бреше і все спотворює. Він майстер переконання, сочить отруту у вухо. Його основним мотивом було б вбивство Скриптора як супротивника його божества, його демона… Перед вами Вінсент Мартинович.
У залі запанувала така тиша, що крізь товщу бетону було чути звук гальмування вагонів на станції Кринично.
Психіатр підійшов до письменника, якому вже зняли кляп і прив’язали до підборіддя мікрофон.
Лікар поклав руку на важіль.
– Захищайся, — крикнула Хіларі. – Благай некатура помилувати тебе!
На обличчі Скриптора з'явилася хвороблива гримаса. Це була усмішка.
– Якби я ще колись знову писав роман, то взяв би тебе на роль коростявого збоченця, невдахи, який колись мріяв про підкорення світу, про наукові лаври… – сказав він психіатру. – А зараз він просто мріє проспати всю ніч, бо його мучать кошмари. Подивіться на нього, люди! Подивіться на татуювання на його щоках, символ якогось праслов'янського божества. Понюхате його! Так смердить невдаха, людське сміття, поклонник гротескного Триглава, кишенькового Сатани!
Тепер усім було ясно, що Скриптор хотів смерті і провокував Мартиновича.
Лікар так міцно стиснув важіль, що кістки пальців побіліли.
– Я вище твоїх образ, — прошипів він. — Якби я тебе вбив, я б виконав твоє бажання. Бажання швидкої смерті. Ти хочеш, щоб наше шоу тривало недовго… А я не буду задовольняти твої примхи.
Він підняв руку з важеля і пішов зі сцени.
У залі лунали голоси розчарування. Небагато, тому що мало хто поставив на Мартиновича.
Так само, як і на наступного некатура.
Останній день 2077 року
– Матеуш Віташек довірився йому, ризикнув, хотів йому допомогти, – казала Хіларі. – Він простягнув руку Скрипторові, коли той був на дні. Разом з моїм батьком він винайшов новий розважальний жанр. Це мала бути солонаррація без ШІ. Розповідь однієї людини на сцені, моноспектакль! Ним мав бути власне Скриптор. Наш другий некатур зробив усе, що міг, усе вклав проти волі свого спільника, скупого старого китайця. А Скриптор влаштував скандал, вистава закінчилася фіаско. Розпечений Інтернет закидав Віташека громами за те, що він дозволив мову ненависті проти мого брата. Менеджер збанкрутував, від нього пішла дружина. Тепер Віташек тусується з блокерсами та вранці стоїть перед магазинами. Він став маленьким таким ділером ісусами. Що, Маті? Чи тепер помстишся тому, хто довів тебе до руїни? Ну, сміливо, Маті!
Віташек непевним кроком вийшов на сцену. Він підійшов до Скриптора. Не вагаючись, схопив важіль.
– Вбий мене, — сказав письменник. – І зроби це швидко, перш ніж я розповім про твою таємницю багаторічної давнини. Перш ніж усі ці люди почують, що ти зробив тоді по п'янці… Перед публікою… На яке дно впав ти сам! Ну, вбий мене, швидше, бо твоя таємниця витече на поверхню, як олія…
Віташек закричав і втік зі сцени.
Останній день 2077 року
– Що б ви сказали, дами, жінки, дівчата, жіночі істоти… Чуйні, тонкі, які шукають кохання… Як би ви відреагували, якби вами знехтував чоловік, в якого ви закохалися з першого погляду, точніше, з першого слова? Чия дотепність, розум і блиск прикривали будь-які недоліки його зовнішності. Мені продовжувати говорити чи ви теж розумієте цю мотивацію?
На сцену вийшла Брунетта. Її нафарбовані червоним лаком нігті різко виділялися на ручці важеля.