На думку лобістів, цьому слід було протидіяти. Вони організували секретну інформаційну лабораторію. Єдиною метою хакерів, які там працювали, було паралізувати штучний перекладацький інтелект. До Мережі була запущена маса вірусів, які інфікували в Мережі і в програмах транселів всі мови світу, окрім англійської та іспанської. Технопереклади стали явно хибними, іноді надзвичайно дурними. Більше ніхто не хотів укладати контракти, державні домовленості були сумнівні, терористи почали піднімати голову, а живі перекладачі з плоті і крові переживали ренесанс.
Тільки був він короткотривалим. Спалахнув скандал і навіть урядова криза, що призвело до дострокових виборів президента атлантичної імперії. Негайно багаточисленні наукові групи почали очищати та знищувати ці віруси, щеплячи програми перекладу відповідними ІТ та лінгвістичними вакцинами. За рік ситуацію вдалося врятувати, і порозуміння знову стало можливим. П'ятдесят восьмий рік було названо "роком Вавилону".
На жаль, втрати в частині вимерлих або ледь вегетуючих мов відновити не вдалося. У другій половині двадцять першого століття в усьому світі було, можливо, кілька сотень дослідників стародавніх мов, які підпадали під цю категорію. Серед цих кількох сотень лише деякі знали свої улюблені мови настільки добре, щоб підняти їх із руїн, тобто відновити їхній синтаксис, морфологію та лексику. Однак вони були старі й не мали навичок в інформатиці. Тому вони не бралися за лінгвістичну реконструкцію. Свою бездіяльність вони виправдовували тим, що те, що має бути перекладено, вже перекладено та переведено в цифру. Тим часом транселі не сиділи без діла в області згаданих мов, адже люди – хоч і не мали уявлення про латину чи давньогрецьку мови – все одно шукали назви для своїх фірм і винаходів у звучній і легкій для запам’ятовування лексиці цих мов. Вони постійно вимагали від штучного інтелекту автоматичного перекладу санскритських, давньогрецьких, латинських, коптських і шумерських текстів. Так виникли перекладацькі монстри, що викликали потіху у нечисленних знавців.
Після невдалих перекладацьких спроб до Скриптора почали надходити санскритські тексти, збагачені польськими реченнями, які могли бути, власне, їхнім перекладом. Ці доповнення рідною мовою викликали таку люту ненависть до адресата, що навіть такий ветеран, звиклий до медійних кампаній презирства, почав непокоїтися. Так, у нього була товста шкіра, і він звик до образ і їдких блюзнірств, які надсилали на нього всі ці ненависники — відкинуті видавці, сердиті починаючі письменники й нарратори, чиї книжки Скриптор відмовлявся читати чи рекламувати, розчаровані журналісти, у яких він відмовлявся брати інтерв’ю, чи прості люди настільки збентежені пропагандою, що бачили смертельного ворога в кожному, хто не хотів підписати ту чи іншу дурну політичну петицію або мовчали, поки всі вимагали медійного лінчу над тим, хто мав інші погляди, ніж вони.
Письменник би все це витримав, але хейт, який він отримав у поєднанні з таємничими реченнями на санскриті, містив в собі ще щось, окрім ритуальних прокльонів – анонімний ворог завдавав болючого удару по слабкій точці, якою було ще почуття провини, що ятрилося в Скрипторі, перед його сином Йонашем.
Здохни старий сучий сину вдавися своїми грошима як давився твій син коли йому було два роки а ти
спав з якоюсь повією клятий п'яниця і не встав щоб його врятувати.
Або інший.
Примітивний кабан зі щетиною на тремтячому підборідді алкоголік і сифілітик я прийду до тебе
вночі і встромлю тобі долото в одне око потім в друге воно тобі в мозок влізе а потім наллю
окропу на обличчя і шкіра пластами злізе з обличчя.
Ці мультоки походили з різних доменів: південноамериканських, сахарських і, перш за все, євро-російських. Вони по-різному описували дві реальні ситуації. Одного разу, коли мати його дитини залишила сина на його піклування, письменник напився з якоюсь царицею ночі, і Йонаш справді чимось уві сні вдавився – але не серйозно.
Другий мульток містив алюзію на іншу реальну подію, коли дворічний Йонаш через необережність батька обпік руку. Про ці події мало хто знав, і ніхто з цих осіб не мав особливої мотивації писати про них.