Певним також було, що всі жертви, включно з бідним Франеком Чаковським, намагалися виступати перед людьми з мінімальним використанням штучного інтелекту або зовсім без нього, тобто в так званій логомахії без ШІ. Однак, хоча четверо з них досягли успіху в цьому мистецтві, і можна висунути дуже хитку гіпотезу про те, що, можливо, вони образили могутнє лобі, яке підтримує просту логомахію за допомогою ШІ, вбивство старшокласника виглядало абсолютно ірраціональним.
– Тут занадто багато знаків запитання. – Так відреагував Каміль Скриптор, коли ми сіли за його кухонний стіл. – Якщо я правильно зрозумів ваш скорочений виклад, у нас така ситуація… – Він злегка посміхнувся. – Я нотував усе в голові, письменник повинен знаходити цікаві теми. Дозвольте мені намалювати це зараз...
І він це зробив, а потім вказав не дуже чистим нігтем на шаблон історії загадкових вбивств.
– Ми маємо тут чотирьох убитих логомахів, які не використовують ШІ, — задумливо сказав він. – І п’ятого логомаха-початківця, ліцеїста Чаковського. Ці четверо відповідали б шаблону, якби ми припустили, що всі вони образили когось, хто хотів усунути зачатки неологомахії без ШІ. Проте я б вилучив із наших міркувань цього хлопця, убитого під час уроку. Він не був неологомахом, а просто жертвою психічно хворого однокласника, який пізніше виявився бандитом, злочинцем і ґвалтівником. Тому вбивство цієї Наталії Підгребеннюк я б вважав таким, що не відповідає цій схемі. Вона жертва того самого бандита, що й Чаковський. Так буває. І все.
Він зупинився і пильно подивився на мене. Тоді я перестав роздивлятися магніти, приліплені до дверцят його холодильника. Вони виглядали як колекція еротичних трофеїв, бо я так їх інтерпретував, знаючи репутацію Скриптора. Кожен магніт, оснащений крихітним екраном, висвітлював якесь екзотичне місце або фотографію оголених жінок різних рас. Вид на прекрасні пляжі, ймовірно, Занзібару, просто зник, і з'явилася фотографія темношкірої дівчини, яка випнула до глядача свої масивні сідниці. Весь цей сучасний фотопластикон ніби говорив: "Тут я був, цю я мав".
– Я все ще не розумію, до чого цей галас, — гаркнув письменник. – Ви представили мені цікаву історію, яку варто прикрасити та виголосити на спектаклі…
– У мене багато таких історій із мого поліцейського життя, – посміхнувся я. – Якщо ви хочете їх обробити, то…
– Не хочу, — перебив мене Скриптор. – У мене вже є інша робота. Дуже прибуткова. Мені не треба виступати перед дурнями і кусати собі язика, тому що соцмережі відразу ж зроблять з мене ворога номер один. А ваші історії можуть бути корисними для гематомахів чи порномахів! Окрім того…
– А що це за робота? – тепер я перебив його.
Я все ще посміхався, але цього разу хотів приховати своє розчарування за гримасою. З одного боку, цей тип підлестив мені і вважав мою історію цікавою, а з іншого – він брутально показав мені моє місце в ряду.
– Панові до цього ніякого діла немає, — протягнув він. – Мені є чим зайнятися, і вам цього достатньо. І я досі не розумію, навіщо пан прийшов до мене, навіщо весь цей ларум...
Некоректно вжив цей вираз той майстер пера і слова. Larum — це просто тривога, а ніякої тривоги тут немає. Можливо, через такі помилки він нічого не втратить в очах натовпу, що населяє примітивні сюжетні фестивалі, але, напевно, не отримає похвали від досвідченої публіки. Ймовірно, йому зашкодили надмірне вживання алкоголю та стимуляторів сексуального характеру, а можливо, ще й антибіотики від флегмони, венеричного захворювання, яке лютує в сексуальних раях і проникає крізь гуму презервативів.
– Ти забагато бухаєш, Камілек., - указав я на шийку пляшки граппи, що стирчала з раковини. – І будь до мене добрішими, бо я прийшов сюди, в цей сраний квартал і в цей свинарник, щоб тебе попередити... Щоб захистити тебе від смерті.
Я знав, що перестарався. В його квартирі панував безлад, але це було далеко від тих "хлівів", які мені довелося бачити. Ольташин також був не "засраним" районом, а радше "перехідним". Тут жили люди, чиї батьки чи діди багато років тому виїхали з житлових масивів і не мали достатньо грошей, щоб тепер переїхати до центру. Тепер тут, як і в інших віддалених жилмасивах, проживали переважно люди похилого віку, наймані робітники та молодь, яка працювала на різних службах, галасливими групами живучи на зйомних квартирах.