Він охоплював багато регістрів - іноді потужний, іноді владний і агресивний, а іноді затишний і ніжний. Так сталося зараз, коли Стець після довгої самопрезентації зізнався в участі в релігійному обряді, а публіка почала бурчати, виявляючи неприхильність і критичність до всіх негідних сучасної людини забобонів.
Шеф передбачав таку реакцію та кілька разів обговорював це з виконавцем, якого найняв. Той зараз поступив згідно з настановами.
– Так, я знаю, що будь-які релігійні практики є небажаним і навіть забороненим в деяких штатах. Знаю, що це passé, але ж панство самі розуміють... Те, що є забороненим, захоплює нас ще більше... - Нарраторін замовк. Бурчання припинилося. – У катакомбах, у темних закутках технічних коридорів метро люди моляться і готові нести соціальні та професійні наслідки своєї релігійності! Вам не здається, що існує якась причина, чому вони так високо цінують забобон? Я знайшов цю причину! Вона є наскрізь нарративна, тобто... Дозвольте мені використати старомодний термін: вона є літературною... Дозвольте пояснити, що я маю на увазі.
Оповідач був невисоким і струнким, майже загубленим за масивним пультом, на якому лазером було нанесено перекреслений символ штучного інтелекту.
Ще вчора Стець запевнив Віташека, що навіть свої недоліки може перетворити на переваги. І тепер менеджер чітко побачив, що він був правий. Дрібний силует, вузькі плечі – все це стало в цю мить неважливим, незначним, прозорим. Все робилось нібито єдиним фоном, на якому, завдяки контрасту, відкрилася справжня гама голосових можливостей.
Усі слухали й чекали, що Стець уточнить, які саме літературні міркування підвищують цінність релігійних марновірств. Навіть контролер електроніки не покидав сцени, він сидів, заслухавшись, у кутку і стискав свою гнучку тубу, сплетену з наповнених датчиками нанотрубок.
– Я атеїст, як і дев’яносто відсотків жителів Пан'європи. – впевнений тон доктора Стеця заспокоїв тих, хто вже почав підозрювати, що підступно став жертвою якогось шаманського ритуалу чи іншого релігійного обряду. – Для мене релігія цікава лише як сюжетна нитка. І саме з такою цікавістю я звернувся до екзорциста... Це було непросто, пані та панове... Екзорцист довго вагався, мені доводилося використовувати різні тонкі тиски, поки нарешті... Так, те, що мало статися, сталося. Кілька місяців тому ми потрапили в підземний світ, у катакомби. На стінах танцювали зловісні тіні, а екзорцист стояв із розп’яттям…
Над нарратором висвітився текст - словникове значення слова "розп'яття".
– Він стояв із розп’яттям над нібито одержимим демонами підлітком, що голосно кричав, і перекрикував його, верещав свої магічні заклинання… Молитви… А той підліток закочував очі. Я ж, без відома священика, записав крики підданого екзорцизму...
Віташек перевів подих і посміхнувся сам собі.
Поки що Стець не виглядає дебютантом, багатьом депутатам Пан’європейської палати такий
голос і самовпевненість могли б стати в нагоді.
– Обряд закінчився, – сценічним шепотом продовжив Стець. – Хлопець втратив свідомість, нібито з нізвідки з'явилася поліція. Я ледве уник арешту. Через два дні я включив запис і послухав крики хлопця. Мій трансель переклав це, і вийшла повна нісенітниця на кшталт: "Товстий хлопчик грає зі ставком і розповідає зелені магазини". – Він перевів подих. – Трансель упізнав мову, якою розмовляв хлопець, як італійську. Але чому він так погано переклав? Адже дурниці та тарабарщина найчастіше виходять, коли наш спритний перекладач має справу з якимось рідкісним діалектом, а не з такою мовою, як італійська, якою розмовляють мільйони людей!
Стець обіперся ліктями на стіл, його гладко виголене підборіддя спочило на долоні. Він виглядав як мислитель. І так, власне, повинен був виглядати.
– Рідкісна мова, рідкісна мова… Це лунало в моїй голові. І раптом я зрозумів, що, можливо, йдеться про якусь рідкісну сьогодні, а може, навіть невживану, неіснуючу мову, схожу на італійську... Ви знаєте, яка це може бути мова?
Настала тиша. Це тривало довго, але Стець витримав цю напругу.
– Латина, — нарешті сказав він. – Мова стародавніх римлян, мати італійської мови. Цей хворий хлопець розмовляв латиною. Мовою, яку не знаємо ні він, ні я, ні хтось із вас, чи не так?
Він на мить замовк. Йому відповів шерех підтвердження.
- Ніхто! – повторив спікер. – Навіть трансель його не знав! – Його голос спустився на тон нижче. – А далі стало ще цікавіше. Від однієї особи, про яку я ще багато чого розповім... Від цієї особи, яка стверджувала, що колись сама була одержимою, я отримав запис, на якому вона сама щось викрикувала... Теж латиною. Це не давало мені спокою, я мав дізнатися, про що говорили той хлопець і та особа. І так я натрапив на старого, років за вісімдесят чоловіка. Придушував страх, виходячи на станції метро в мікрорайоні Новий Двір. Під агресивними поглядами блокерсів я пройшов вулицями, де не паркують автони, бо їхні алгоритми знають, що там їм загрожує знищення. Куди поліція заїжджає тільки на бронетехніці, а на кожному розі цвіте ділерство ісусами. І ось я опинився в скромній квартирці останнього викладача латини в нашому місті, а може, й взагалі в польських штатах... І тут, шановні, моя історія починається насправді...