– Шимек Будзяк добре описав вас. – Густе, пожовкле від нікотину волосся його сивої бороди й вусів розрізала привітна усмішка.
Він простягнув мені руку. Я потиснув її.
Щоб бути допущеним перед очі цього психіатра, мені довелося докласти певних зусиль. Я звернувся по допомогу до мого знайомого поліцейського у відставці. Після кількох годин пошуків мій старий друг знайшов те, що ми в галузі називали "стежкою доступу" до доктора Мартиновича.
Він же познайомив мене в Інтернеті зі своїм другом Шимоном Будзяком, який давно співпрацював з психіатром на складній справі, і ці два пани сподобалися один одному. Поліцейський рекомендував мене лікареві як офіцера з Нижньої Сілезії, який збирає матеріали для складного неформального розслідування.
– Дякую, що прийняли мене, доктор.
Той зробив жест, ніби запрошуючи мене увійти.
– Чого тільки не зробиш для таких старих друзів, як Шимек Будзяк. Звіть мене Вінсент. А тебе як звуть?
– Марсель, – збрехав я за мить.
Не знаю, нащо я це зробив. Я міг назвати йому своє справжнє ім'я. Проте я все ще перебував у неприємних психічних зв’язках, які позбавляли мене почуття безпеки. Я грав приватного детектива, але насправді був старим поліцейським, який дотримувався процедури.
Мене дратувала необхідність підступно вибивати зізнання за допомогою брехні та обману. Я був традиціоналістом, який показував своє поліцейське посвідчення особі, яку допитували, і спостерігав, чи допитуваний говорить правду, чи він в'ється і б’ється під вогнем перехресного допиту.
І тут мені довелося прикидатися, бо я вже був пенсіонером, до того ж діяв не на своїй території!
Можливо, у цьому почутті невпевненості я втратив холоднокровність і назвав перше ім’я, яке спало на думку, бажаючи захистити свою справжню особистість?
Чого б ви не зробили для літератури? За всю цю брехню і обман мене чекала літературна практика у Майстра Скриптора!
Мартинович – як досвідчений дослідник людської психіки – одразу відчув у моєму голосі якусь фальшиву нотку.
Лікар вагався. Він склав руки на грудях, ще більше випнувши живіт. Більше він мене не запрошував.
Особливо болісно я це не відчував. Було тепло, за моїми оцінками, майже двадцять градусів. Сосни шуміли під легким вітром, і повітря було наповнене ледь помітним, ще літнім запахом живиці.
– Можемо поговорити і тут, — сказав я. – Але чи не зашкодить нам отой резервуар? Я не користуюся смартайами, лише традиційним фоном, а ти?
Я показав на великий, щільно закритий контейнер для пластикових відходів, позначений червоними смугами. Вони були сигналом для тих, хто носить смартайі, не наближатися надто близько. Генетично модифікована бактерія, що харчується пластиком, Ideonella sakaiensis могла створювати випари навколо контейнера, який у поєднанні з природною вологою людського дихання та очей міг смартайі пошкодити.
Мені було цікаво, чи тепер лікар рознюхає мою хитрий підступ.
Не викликаючи в нього підозр, я хотів встановити, чи був він у смартайах. Не хотілося, щоб він записав нашу розмову. Крім того, я мав ще одну причину, чому смартайі Мартиновича здавалися вкрай недоцільними.
– Плювати на той контейнер для рециклінгу, - лікар показав на контейнер для сміття. – Так чи інакше, смартайами не користуюся, лише фоном... Не напружую очей. А фон залишив у кабінеті. Вірний своєму слову, яке я дав Шимеку. Вам не потрібно вдаватися до хитрощів, щоб побачити, чи я щось записую. Я пообіцяв Шимеку, що не візьму з собою жодної електроніки. Нехай цього тобі буде достатньо, і давай закінчимо цю гру в кішки-мишки.
Він бачив мене наскрізь. Я кивнув. Різкий тон мене не вразив.
– Вибач, я мав бути певним. Розкажи мені, Вінсенте, про своїх пацієнтів Адріана Голембського та Фелікса Неймана? – дійшов я до справи.
– Гаразд. – Очі мого співрозмовника спалахнули цікавістю. - Розкажу.
Він запалив. Мені не запропонував. Я міг сприйняти це як образу, але сприйняв це як комплімент. Паління, в основному, асоціюється з п'яницями і наркоманами, тому в ієрархії пошани лікар поставив мене вище за них. Йому явно було байдуже про думки інших.
– Психотерапевт Голембскі прийшов сюди після вбивства Олівєра Неймана в одній з "качалок", – почав психіатр. – За словами колишнього пацієнта Голембського і сина жертви, Фелікса Неймана, він планував цей злочин протягом тривалого часу… – Лікар зробив глибоку затяжку. — Але з самого початку. Олівер Нейман був відомим оповідачем, колись дуже відомим. Зірка варшавських шоу, який, як рекламували логоменеджери, розповідав історії без використання ШІ…