— Найдостойніші! Найученіші! — почав він, пересуваючись зором по присутніх, ніби торкаючись ніжним поглядом відданого приятельства кожного співучасника. — Найдостойніші! Щоб не затягати надовго нашого наступного посуботнього засідання, скликав я Вас сьогодні. Мусимо порадитися в одній найважливішій, надзвичайній справі. Не хотіли ми з первосвяіцеником, — і він зробив головою знак у бік Елеазара, — виносити її на збори цілого синедріону, а може навіть і храмової ради, поки не будемо певні, що за нею стоїте ви, найдостойніші!
Він майнув рукою, і хлопці, що розносили напої й воду в глиняних, потягнутих вогкою повстю глечиках, наповнили кожному швиденько його чашу. Лише фарисеї дістали чисту воду. Хлопці наповнили чаші і зникли із атрію, а Ганан ще раз повів очима по колу, немов перераховуючи всіх, і погладив бороду:
— Хай же буде вам відомо, найдостойніші, — Ганан поволі вимовляв кожне слово, наче викладаючи цінні самоцвіти, — що з храмовою скарбницею стоїть справа дуже зле! — він спинився, щоб подивитися, яке враження зробили його слова. Коротке зідхання перелітало зборами, а Гарім навіть шарпнувся на своєму місці.
— Зле стоїть справа з нашим храмом, кажу я вам. Бо як так піде далі, найшановніші, то не матиме він із чого існувати. Самі знаєте, яка тепер на Заході запанувала велика непевність. Вона відбивається на нас. Римляни все більше потребують грошей і мусять збільшувати податки. Це ми давно вже відчуваємо в нас дома. Тому-то так раптово зменшилася тепер десятина з нашого краю і значно знизилися датки з-за моря. Колись така Александрія була найбільшою нашою підпомагачкою, а тепер не дає й половини того, що колись, за моїх молодих літ. Колись прибережні міста Кілікії, Памфілії, Лікії, а особливо Азії були нашими найбільшими добродіями — тепер минулися часи їхньої доброзичливости. А храмові видатки не лише що не залишаються тими самими, але все збільшуються, все ростуть. Бо ж і військовий податок, цю тяжку аннону, мусимо тепер платити. Як так далі піде — храм зубожіє цілком!
— А чи знає про це прокуратор? — почувся Емірів запит, і всі голови з цікавістю звернулися на нього.
Ганан звів брови. Він не любив і найменшого натяку на прокуратора, бо такі натяки, здавалося йому, ущіпливо дотикаються знаної зміни в його ведучому поставленні серед храмової ієрархії. І коли замість відповіді на Емерову заввагу він спочатку зідхнув, то всі відчули це як відсудження фарисейської нетактовности. І лише Гарім з внутрішнім задоволенням знову ковтнув води. Мовчанка нависла над атрієм, лише Елеазар міцно потягнув із чаші, а Каяфа й далі пильно розглядав нігті, наче неприсутній духом.
— Що зможе в цій справі прокуратор? — з легким докором у тоні перепитав Ганан. — Йому наказали з Рима прислати на одну тисячу талантів срібла більше, а він хоче зібрати дві тисячі. Що нам у цій справі може допомогти прокуратор? Хоч би й знав про положення храмової скарбниці краще, ніж ми самі. Якби він і міг нам помогти, то не захотів би або не зміг, бо єдина поміч, якої від нього можна б було чекати й якої він нам не дасть, — це зниження аннони. Ні, ми самі мусимо щось робити, ми самі мусимо собі помогти. Тому й покликав я вас, мудрі й учені, щоб порадили, як з’єднати порушену рівновагу між прибутками й видатками без того, щоб збільшувати храмові податки. Те, що ви ухвалите, піде після на загальне зібрання синедріону. А як не ухвалите нічого, то принаймні знатимете, про що й як маєте міркувати. Але спочатку вислухайте господарську справу, що її давно вже я дав на цю потребу виготовити. Прочитай її, Каяфо!
Лише тепер одірвався Каяфа від студіювання нігтів. Знудженим рухом засунув він руку до бганок плаща і витяг звиток пергамену. Поволі розгорнув, витер уста і почав вичитувати. І голос його звучав одноманітно, як і числа, що злітали з його уст. Стільки-то й стільки хомерів, ефів і сеїв{56} збіжжя — пшениці, ячменю, гречки — від місяця нісана аж досі дістав храм в десятинах, офірах і жертвах. Стільки-то видано з того на утримання храму й, на жаль, стільки-то треба було відчислити на аннону. Недостачу треба було доповнити із шпихлірів. Стільки-то атів, шалішів і гінів олії було на прибутку, але ще більше треба було видати. Значно зменшився приніс у жертву худоби. Лише піднеслася кількість жертовних горлиць. Так само стоїть справа з вином, пахощами, винним моштом, медом, оцтом. Шпихліри випорожнюються, але не наповнюються. Треба сягати глибоко до храмової скарбниці. Чим далі — тим глибше! Минулого місяця було видано більше як гривню золота, п’ять гривень срібла, але не одержано ані гривні срібла, ані міни золота!.. І чим далі вичитував Каяфа, чим більше чисел проходило перед увагою слухачів — тим ясніше ставало кожному, що храмове господарство переживає кризу. У правдивості Каяфових інформацій ніхто не сумнівався. Занадто тут були всі свої, щоб їх обманювати. Запрошення на пораду фарисеїв навіть підкреслювало щирість справ. І тому, коли він скінчив вичитувати, наступила хвилина тиші, в якій урочисто прозвучав заклик господаря: