— Отож чули, найученіші! Порадьте! Що маємо робити?
Фарисеї слухали Каяфів відчит найуважливіше, але з найбільшим недовір’ям. Не було, здається, жадної причини не вірити йому, але все, що виходило від садукеїв, було для фарисеїв варте сумніву. Тим більше, що таке рідке запрошення на приватну нараду, як сьогоднішня, було вже само собою досить підозріле. І Гарім нахилився до Емера:
— Щось тут не теє, Емере! Коли треба розділяти храмові прибутки — нас не запрошують на пораду. А коли треба поповнювати нестачу — зараз таки згадують про нас. Але почекай, я їм зараз подам раду, від якої не дуже то врадуються! — і Гарім скоро підвівся з кріселка, ледь стримуючи радість з нагоди дошкулити садукеям:
— Якщо видатки перевищають прибутки, то на це може бути лише одна рада: щадити! Щадити на всіх можливих видатках. Не знаю, які можливості має для цього справа храмової скарбниці, але я міг би порадити одне видатне джерело ощадности. Це — первосвященичі платні насамперед, а потім — платні членам синедріону. Знизити їх — і будуть гроші на залатання найбільших дір у видатках.
Усі присутні обернулися до Гаріма, а чийсь в’їдливо-спокійний голос із садукейського гурту запитав:
— І тобі теж зменшити, Гаріме?
Насмішка торкнулася Гаріма, наче бич норовистого коня. Відкинувши поли плаща, що перешкоджали рухам, він уже не міг спинитися. І всі знали, що його тепер буде тяжко спинити. Буде говорити до захрипу, поки не спиниться сам, ковтаючи повітря, немов риба на сухому. Ще тяжче буде йому заборонити рознести будь-яку справу по Єрусалимі. Серед фарисеїв, прудких і фанатичних хаберимів, серед тих, що не вилазили з диспутів біля храмових воріт, був Гарім справжнім авторитетом у всіх справах, що торкалися храму. Під’юджені ним, могли всі ті «пророки», пророчі учні, вчені або лише насвистані прихильники віри і звичаїв накоїти багато неприємностей садукейській верхівці, викликати навіть втручання самого Риму в храмові справи. А цього собі садукеї на жаден спосіб не бажали, бо за кожною інтервенцією Риму біднішала храмова скарбниця й меншали права первосвящеників і синедріону. Тому-то й терпіли в садукейському синедріоні тих кількох фарисеїв. Догоджуванням кільком головним хаберимським горлаям викуплювалася якщо не прихильність, то бодай мовчанка цілого їхнього осячого гнізда. Бо інакше ніколи б не сиділи, от як тепер, Гарім й Емер у Ганановому атрію. Хай же тепер трохи вибалакається. І йому стане легше, і синедріонові ясніше, чого в цій справі можна очікувати від фарисеїв. Тому Ганан терпеливо слухав Гаріма, гладячи свою бороду, Елеазар потягував із чаші, Каяфа знов нахилявся над нігтями, а решта садукейських гостей наслідувала спокій господаря. Лише Емер пробував кілька разів шарпнути приятеля, щоб сів, але той лише вступався від нього, вимахуючи руками в напрямку Ганана:
— Так, зменшити й мені! Зменшити платню всім. Навіть не те, щоб зменшити, а просто нічого не брати! Жадного срібла з храмової скарбниці! Та ж із нас ніхто не є такий бідний, щоб потребував храмових грошей! Пропоную синедріонові не брати від храму цілий рік платні! Виконуймо свої обов’язки задурно! Пропоную…
Піт стікав Гарімові з чола, й він увесь час обтирав його рукавом, і тому його пропозиції губилися в густоті полотна. Емер не на жарт почав турбуватися. Таку дурну пропозицію! Б’є по садукеях, а все-таки найбільше по собі! Спинити б його! І так шарпнув Гаріма, що той хитнувся й мимохіть сів. А Ганан зараз же, щоб не допустити фарисея спам’ятатися, вхопився промови. Лагідно, без жадного зворушення, ніби тільки-но чув найприємніші речі, почав він, оглядаючи привітно по черзі всіх присутніх, наче до кожного зокрема звертався зі своєю промовою.
— Чули ми тут, високодостойні, пропозицію найученішого Гаріма. Лише з великої любови до храму могла зродитися така жертвенна думка. Всі ми дуже вдячні за це найученішому Гарімові. Гадаю, що висловлюю оцим думки цілого зібрання, коли подякую йому за цю його пропозицію!