Дехто із молодших садукеїв аж зашарпався на кріслах від здивування. Навіть в Елеазарових очах засвітилася свідомість, а Каяфа подивився на тестя довгим поглядом. Чи ж справді хоче Ганан підтримати пропозицію цього блазня фарисея? Відректися платні! Це ще вигадав! Але, запримітивши на обличчях присутніх легкий неспокій, перейшов Ганан знов по гостях ласкавістю погляду і продовжував ще лагідніше:
— Але я запропоную щось ще більше, ніж високодостойніший Гарім. Храм дійсно знаходиться у великій скруті, як вам тепер висвітлив Каяфа. І ми дійсно лише самі можемо прийти на поміч, як оце нам порадив достойний Гарім. Та зректися платні мало. Без тих кількох срібняків може обійтися і храм, і ми. А от я пропоную взагалі членам синедріону відмовитися від усіх прибутків, що їх вони дістають від храму. Цього вже буде значно більше — й напевно збереже захитану рівновагу храмового господарства. Чи ж не так, Каяфо?
Каяфа тепер уважно слухав і притакливо кивнув головою. Він зробив це із легким серцем, бо вже зрозумів, що має на меті своєю пропозицією хитрун Ганан. Лише решта присутніх робила й далі великі очі.
— Авжеж, високодостойні! Відмовитися від усіх прибутків. Цим маю я на меті всі винниці, оливові садки, гнети, млини й левади, що ними кожен користується від храму. Маю на увазі ріллю, що її дістаємо кожен рік на вжиток, і садки, що дають такий добрий урожай, і вулики й пасовиська. Все, що належить храмові, але дається нам на вжиток за нашу працю. Від цього всього пропоную я відмовитися нам, а краще віддати в оренду митникам. Така оренда принесе храмовій скарбниці стільки прибутків, що зразу ж покриються всі видатки, ще й лишок чималий зостане. Буде від того добро не лише храмові, але й слава нам, його добродіям. Що скажете на це, найдостойніші?
Ганан закінчив і вигідно вмостився у кріслі, не спускаючи погляду з облич. Він бачив, що його пропозиція влучила по живому, бо садукеї здивовано переглядалися, а Гарім і Емер схвильовано шепотіли. І коли Ганан зустрівся з фарисеєвим зором, то із задоволенням побачив у нім справжнє спантеличення. Та й як його могло не бути! Висловивши свою пропозицію, Гарім думав, що офіруванням тих кількох срібняків, які дістає річно з храмової скарбниці, здобуде собі й усім фарисеям, членам синедріону, ще більшої похвали серед своїх прихильників. Первосвященикам же, які дістають значно більше, дошкулить найміцніше. Але й із первосвященичою платнею тих кілька мін срібла, що їх виплачувала храмова скарбниця синедріонові, справді не робили великого тягару для храму. Але яке б це зробило враження завтра в Єрусалимі, коли б кожен довідався, що лише вони, фарисеї, є тими справжніми оборонцями закону і храму. Але те, що говорив тепер він, Ганан, — це справді вдарило б по фарисейській кишені. Хай тепер попробує Гарім відмовитися від тієї винниці, що йому приділено її під Емаусом, від того олійного гнету, що має наполовину з Емером, від тих оливових дерев, які дістав цього року з великої храмової фундації… І додумуючи свої завваги, Ганан ледь стримувався, щоб не посміхнутися до зніяковілого Гарімового обличчя. Але відвернувся й запитливо подивився на Каяфу. Той зрозумів:
— Маємо тут пропозицію наймудрішого Ганана. Вона таки справді, на мою думку, зможе помогти храмові вийти зі скрути. Якої думки про неї найученіший Гарім?
Тепер уже Гарім не поспішався так нагально з відповіддю. Ах ти, садукею проклятий! Блюдолизе римський! Пощастило тобі злапати мене! Якби це не тут, у твоєму огидному домі, — так би плюнув у твою задоволену хитру пику! Як же зручно викрутився, мамзер садукейський! Та що робити? Гроші від храму як платня дійсно не мають великого значення. Без них легко можна обійтися. Але що робити без тої нивки, левади й виноградника? Якщо погодитися з Гананом, то треба опісля й далі боронити його думку. А тоді, чого доброго, садукейська більшість синедріону таки справді готова переперти свою пропозицію й усе відібрати. Гананові не станеться нічого. Завжди знайде спосіб, як нагарбати ще більше. Але… і тепер уже піт від цілком іншого хвилювання звогчив Гарімове чоло. Емер поглядав на нього зі зворушенням. Він теж рахував, що Гарім дався злапати у сіть Гананових хитрощів. Бо пристати на його пропозицію — це було не лише пошкодити собі, але й кільком іншим фарисейським членам синедріону, що ніколи не простили б Гарімові такого рішення. І коли тепер Гарім почав говорити, то Емер добре розумів, чому його голос зашпортується: