Одначе за останніх часів ці маси молоді при храмі почали вже занадто дошкуляти. Неврожаї кількох останніх років загрозливо збільшували щороку число тих, що хотіли за всяку ціну присвятити себе легкому єрусалимському життю. І не те, що храмові дорого коштувало їхнє утримання. Але через них настрій у місті й околиці ставав занадто ворохобливим: більше, ніж коли, стали множитися ознаки незадоволення, якого давно вже не спостерігалося. Крайні течії незадоволених почали знов підносити голову серед цієї молоді, й зелотський привид стояв перед очима первосвящеників. А це був єдиний привид, якого вони боялися. Бо не знали, де шукати його коріння, кому й скільки заплатити за їхню прозраду. Це був ворог таємний, з яким не можна було ані торгувати, ані боронитися від нього. Лише приймати мстиві, жорстокі, страшні удари невидимих месників. Тому-то садукеї так хотіли прорідити цю масу молоді, й так боронилися проти цього фарисеї. І Емер далі вкоськував Гаріма:
— Маєш правду, Гаріме, мусимо боронити назорейства. Але робити це треба обережно, дуже обережно! Не треба забувати, що тепер не ті часи, що були перед роками. Добре такому Каяфі, добре всім садукеям. Хто з них живе з ремества або мусить працювати? А ми — лише-но почнем пручатися — зараз таки матимемо кінець нашого добробуту. Що матимемо з того, як викличемо заколот? Його стихомирить або храмова сторожа, або римляни чи ідумейці. А коли за це візьмуться римляни — буде вже пізно радіти з садукейських турбот. Бо чи станеться їм нарешті що-будь чи ні, а нам і храмові напевно буде найгірше. Тоді хоч самим оддавай синів у назореї.
У душі Гарім признавав Емерові цілковиту рацію, але його устами промовляла традиція родового завзяття:
— Але назорейства тоді не буде! Розумієш, Емере! Як погодимося на Гананову пропозицію — з назорейством буде кінець! А тоді так чи інакше і з нами буде кінець! Тоді своїх синів не зможемо навіть у назореї віддати. Просто пішлемо їх до Галілеї сіті плести та кози пасти. Якщо й самі не підемо за ними!..
Їхній розмові не було б кінця, якби не Гананів плеск у долоні. Присутні знов сіли на свої місця, і на здивування всіх почав говорити Елеазар, і його речення сукалося з нього, як безконечний мотуз з колеса мотузяника. Зміст же був той, щоб високодостойні й високовчені прийшли нарешті до одностайности. Але не встиг ще Елеазар як слід і закінчити, коли Гарім уже вискочив із кріселка й опинився перед Гананом. Не звертаючи уваги на первосвященика, що на своєму кріселку знов обернувся в купу нещастя, він у запалі промови вимахував руками й порскав довкола себе розлюченим борсуком. Аж Ганан мусів злегка відхилитися назад, щоб бути далі від його слини. А Гарім, запінившись, повторяв тепер йому все, що недавно викладав Емерові:
— Так, так! То це все значить заборонити прийняття до храму дітей цілого народу! Це значить відірвати храм від Ізраелю й Ізраель відсторонити від храму! Відняти від нього підтримку великої народної традиції назорейства, що лучить Єдиного з Його народом! Пірвати зв’язки з минулим! Знехтувати Божий наказ! Цілий нарід віддати в безбожні садукейські руки! Вбити в нім надію на визволителя Месію! Схилити його в поросі перед Римом і його прислужниками! Але головне, Месію, Месію витравити з сердець ізраельських. Того Месію, що може бути в кожному з назореїв! Майбутнього царя ізраельського!..
Гарімові не вистачало духу. Він хрипів і ковтав повітря, навіть не завважуючи, що його натяки на садукейську безбожність роблять погане враження, а згадка про царя ізраельського може бути неприємна і йому самому, коли так чи інакше дійде до римських вух. Один лише Ганан не виявляв на обличчі нічого, крім спокійного зацікавлення, й, дивлячись на нього, почала також бути спокійнішою й решта садукеїв, хоч Гарім не лише не спинявся, а чим далі, тим більше підносив голос:
— Заборонити назорейство! А куди ж тоді з дітьми священиків і левітів? Всі говорять, що зменшуються храмові прибутки. А хто турбується тим, що зменшуються і прибутки священиків? Десятина вже стала їм не десятиною, а просто сотиною! Швидко з них і з їхніх родин жебраки будуть. А тоді кінець і храмові! Кінець усьому! Не треба тоді ані первосвящеників, ані левітів, ані синедріону!..
— Ти зупинися, Гаріме! — не витримав нарешті Агій, наймолодший із присутніх садукеїв, якому нарешті докучило слухати фарисея. — Чого це розкричався перед первосвящениками? Здурів, чи що? Та ж не можна, справді, розмножувати без кінця тих дармоїдів!
І Агій так призирливо дивився на Гаріма, наче хотів його стерти на порох.