Замість того, щоб осадити Гаріма, Агієве втручання до розмови лише стало олією на вогонь фарисейського запалу. І хоч Ганан миротворчо підніс правицю, але Гарім скочив уперед підстьобнутим конем:
— Ах, так! То ти, Агіє, також уподобав собі прозивати їх дармоїдами! Бути назореєм, значить у вас, садукеїв, бути лише дармоїдом! Бути назореєм — це по-вашому бути лінюхом! Ось недавно зголосилася до мене вдова по одному священикові з Геброна. Повинні пам’ятати ви всі про нього! Захарій із Абієвої черги. У рік великого перепису мав він видіння під час богослуження і був від того часу занімів. Та де тобі, Агіє, таке пам’ятати! Ти ще тоді пішки під стіл ходив! — і Гарім призирливо махнув рукою в бік Агіїв, хоч той далеко не був таким молодим, щоб не пам’ятати обставин великого перепису. — Тепер сина того Захарія привела мати до Єрусалима, щоб офірувався храмові на все життя. І ми ту священичу вдовицю маємо післати назад до Геброна? Маємо відігнати від олтаря священикового сина? Маємо відганяти всіх тих, що збираються офірувати храмові своє назорейство? Яка ганьба! Яка слава! Що вартий буде тоді в усьому світі храм і синедріон? За морем, у Сирії, Єгипті й Азії? Яка ганьба, яка слава!..
Вичерпаний зусиллям Гарім на хвилину спинився, стираючи піт з лиця, і спокійний Гананів голос опанував збори:
— Не хвилюйся, найученіший Гаріме! Ми можемо прийняти в назореї сина Захарієвого, але не мусимо ще приймати кожного, хто намагається дістатися до храму на легкий хліб. Зрештою можемо приймати всіх, хто офірується храмові на ціле життя, але не лише на час скрути. Бо інакше таки справді з храму Божого робиться притулок неробів і дармоїдів… — і при цих останніх словах Гананів голос став нараз твердим і рішучим, і всі відчули в цім тоні далеку відплату за Гарімову «садукейську безбожність». — Тому ми, мабуть, у цім сенсі й будемо розглядати цілу цю справу на чергових синедріонських зборах. Тим самим і проти сина того… Захарія нічого не будемо мати… А тепер не хочу вас затримувати, найдостойніші! Субота наближається, й мусимо розійтися. Дякую вам усім за участь у зібранні! Мир з вами!
Він підвівся з кріселка, а за ним почали вставати й присутні. Розходилися в жвавих розмовах, і всі садукеї були тієї думки, що таки Гананові пощастить перевести в життя постанову про обмеження напливу молоді до храму. Лише Гарім з Емером ішли мовчки. Обидва відчували свою поразку, але все-таки не тратили надії, що при остаточному рішенні справи можна буде повернути її так, щоб і ягнята захоронити, й орлів нагодувати.
День за днем минав, як Елісеба з Єгохананом прийшли до Єрусалима, а від Гаріма все не було жадної вістки. Невеличкий запас срібняків небезпечно швидко розкочувався, й у заїзді вже почали підозріло поглядати на скупарів-подорожніх, що навіть на свіжі фіґи шкодували кілька мідяків, а відживлялися лише своїми запасами. Захоплений храмом і містом, не помічав Єгоханан нічого довкола себе, запиваючи хліб водою, так усе й мало бути в цім місті його уяв. Але Елісеба гризлася сумнівами. Не подобався їй Єрусалим. Коли раніше ходила до Єрусалима — були це короткі відвідини храму й міста. Приносили жертву, купили кілька дрібниць і верталися до Геброна. Не входив Єрусалим їй до серця, не мусіла ділити з ним частину своєї істоти, не мала ані часу, ані охоти спостерігати міське життя. Але тепер бачила не лише велич Храму, але і злидні єрусалимських закамарків, яких у Геброні й не чувати, нужденність прочанської маси й пишноту садукеїв, іродіян і римлян. Чи в цім місті має її Єгоханан досягти тієї сили, що зробить його тим, заради чого прийшов він до Єрусалима? Сумнівалася, але й боялася показати перед сином свій сумнів, боялася засягнути до його захоплення. Але якось ранком, коли надворі було ще сіро й увесь заїзд міцно спав переддосвітнім сном, околицю збурив наглий крик:
— Єгоханана, сина Захарієвого! Єгоханана, сина Захарієвого, з Геброна! — вигукував пронизливий голос, аж сплячі прожогом вискакували зі своїх закамарків і голосно лаялися. Мов уколений вискочив також Єгоханан і збіг на двір до крикуна, що, приклавши руркою руки до уст, вигукував ще настирливіше його ім’я. Довідавшися, що це Єгоханан стоїть перед ним, він так само голосно передав йому, що найученіший Гарім, член синедріону і ради старших, очікує його сьогодні перед полуднем у себе.
Лише-но Гарімове ім’я й титули прозвучали в заїзді, як замовкли незадоволені голоси. Єгоханан із самозадоволенням помічав, як уважно і навіть з пошаною оглядають його тепер нічліжани. Дивіться, дивіться! Такого ось гебронського нуждаря і кличе до себе мудрий Гарім! І жінки наввипередки почали помагати Елісебі складати клунки, а чоловіки затримували Єгоханана, із зацікавленням розпитуючи його, звідки він знає Гаріма і чи не міг би й за них замовити слівце у найученішого. І не гаючись Єгоханан вирушив до фарисейського дому.