— Бо, якщо йти шляхом твоїх думок, Архелаю, аж до їхнього кінця, то де ж тоді залишається закон Господень, даний людині, щоб у поті лиця свого з усиллям і тяготою їла хліб свій? Що тоді буде з народом, якщо він прийме таке висвітлення свобідної волі й життя, яке ти ось тут пропонуєш? Як тоді має прийти Месія? Чи теж шляхом насолоди й життьових радощів? Яку відповідь маєш ти на це, Архелаю?
— Єгоханан має цілковиту правду, Архелаю. Ми всі із зацікавленням чекаємо, що ти на його всі запити даси вичерпну відповідь, — несподівано втрутився до розмови Олександер. Але тон його слів не сподобався Єгохананові. Не співчуття, але під’юджування звучало в нім.
— Олександре, — звернувся тепер безпосередньо до нього Архелай, — мій виклад свобідної волі зовсім не порушує закону. І я не знаю, чому наш славетний равві Йосиф не міг би погодитися з моїми висновками? Саме того, хто виконує закон, спіткає в житті все те щастя, про яке я тут кажу. Та ж Господь благословляв Йова, Соломона й усіх царів благочестивих і справедливих лише за їхнє виконання закону! А зробивши умову з Ізраелем, привів його на високі місця обітованої землі не для надмірного труду й висилювання, але щоб він у спокої їв урожаї польові, брав мед із скель, масло від коров і молоко від овець, щоб їв зерно пшеничне з тучними баранцями і пив добре червоне вино. Чи ж не так написано в законі? І якщо Ізраель цього всього тепер не має, то лише тому, що не дотримав умови з Вишнім, що вибрав собі не виконання її, але порушення. Чи ж не так?
Він задоволено глянув на Єгоханана й сидів задоволений, вдаряючи злегка табличкою по коліні. Єгоханана кортіло зараз же відповідати, але якийсь молодик із присутніх не припустив його до слова:
— Я також згоджуюся з тобою, Архелаю. І мені здається, що Єгоханан тебе не зрозумів. Бо він уявляє собі, що ти твердиш, ніби щастя є вислідом свобідної волі, а ти, як я зрозумів, думаєш, що воно є лише наслідком виконання закону. А свобідна воля людини має виявлятися в тім, щоб до того щастя прагнути, оминаючи гіркости життя. Чи так?
— Ти дуже добре зрозумів мене, — радісно всміхався Архелай. — Цілковито так і я думаю про свобідну волю. Але до того всього я ще й не скінчив своїх висновків. Хочу ще далі звернути вашу увагу, що як і з’явиться очікуваний Месія, то лише для того, щоб принести вибраному народові земне щастя. Про це ще докладніше тут у мене на табличці. А тепер на дальший Єгохананів запит, що ж буде з Ізраелем, — маю лише всім нам знану відповідь; буде паном над народами землі! Буде паном з усіма правами і привілеями, які з того панського положення випливають…
— А я на це пригадаю тобі, Архелаю, — знов зазвучав Єгохананів голос, — продовження тих слів, що ти їх наводив із закону про те, навіщо привів Вишній Ізраелю до обітованої землі. — Єгохананові слова зазвучали дзвінко й урочисто, немов читання закону на молитовному зібранні: — «А тоді обернеться Ізраель до богів чужих та буде служити їм і погніває мене так, що я змушений буду зрушити свою умову з ним»… Так ось це має бути вислідом свобідно вибраного життя? Вибирати собі лише права і привілеї, а обов’язки лишати Господеві! А за зразком цього жити й далі: привілеї для садукеїв, а повинності для простих! Так?
Єгоханан запалився, і сам соромився свого запалу. Одна частина його істоти тиснула його до кріселка, затуляла рота, але друга ще підганяла. Ці вимиті, напахощені, начісані мамзери-байстрюки, — як лайливо прозивали в Єрусалимі садукейську молодь, стали йому невимовно противні. Друга частина істоти перемогла:
— І ви себе рахуєте вчителями народу? Ви хочете, щоб вислідом вашої свобідної волі було щастя ваше, а цілий нарід за вислід своєї свобідної волі мав упокорення на своїй власній землі! Свобідний вибір…
— …найбільшої кількости насолоди з безлічі гіркостей цього світу, — влучно втрутився до Єгохананової розпалености чийсь насмішкуватий голос. Веселий сміх покотився по атрію, і Єгоханан на хвилину затявся. Від цього сміху гаряча імла простяглася між ним і зібранням. Він уже не говорив, вигукував:
— Якби так ганебно думав Мойсей, — ми б ще й досі гнили в єгипетському намулі. Якби так думали наші вожді й пророки, — ми ніколи б не повернулися з вавилонської неволі. Якби…