Що цим оборонцем виступив Гарім — це спочатку цілком не збентежило Йосифа, хоч трохи й дивувало. Передбачаючи фарисейський опір, бо фарисеї радо виступали як друзі зелотів, коли це їм нічого не коштувало, він за згодою первосвящеників говорив уже з Гарімом і за деякі обіцянки дістав від нього запевнення, що той, як член суду, не буде стояти за обвинуваченим. Якщо тепер Гарім виступає, хоче, значить, підтримати одностайну згоду суду.
— Велику шкоду ближньому своєму учинив обвинувачений, — не дивлячись ні на кого, немов уникаючи зацікавлених поглядів, почав Гарім. — І я згоджуюся зі славетним Йосифом, що він заслуговує найтяжчої кари. Так! Око за око, написано в законі! Хай же засягне заслужена кара винуватця такою мірою, як і він був засягнув свою жертву.
Оклики задоволення й зойки нарікань змішалися в вибух галасу, й Гарім мусів на хвилину замовкнути. Єгоханан не розумів нічого, оглядаючи здивовано Гаріма.
— Так, винуватець має бути покараний ще й тому, щоб удруге жаден з пророчих учнів не наважився на кривду свого приятеля. Щоб у храмі жили учні між собою як одна родина, без сварок і звади. І я приєднуюся до присуду славетного Йосифа, щоб віддати винуватця в катові руки. Але…
Від цього «але» Йосиф нараз перестав пестити бороду і глянув пронизливо на Гаріма. Підозра блиснула в погляді.
— Але, — Гарімів голос нараз притишився і почав м’якшати, — щоб виконати присуд згідно із законом, треба дотримуватися закону в усій точності, як був вийшов він із уст Єдиного, навіки хай хвалиться ім’я Його! А в законі сказано лише, що має бути взяте тільки око за око, але не сказано, що за обидві оці треба відібрати обидві оці. Про такий випадок нічого не говориться в законі, і не нам доповняти Господній закон. І хоч я теж хочу найсуворішого покарання винуватця, але в цім випадку поступаюся перед волею Господа і тому пропоную, щоб кару, яку проголосив найдостойніший Йосиф, замінити винуватцеві тяжкою гривною…
Він скінчив серед такого галасу, якого Єгоханан давно вже не чув. Симон шепотів йому до вуха:
— А що? Не казав я тобі, що Гарім знайде спосіб, як охоронити нашу людину?
Єгоханан здивовано глипнув на Симона. Слово «нашу» вразило його. Але вони не мали вже часу на дальшу розмову, бо піднесена Йосифова рука втихомирила галас, і його спокійний голос зазвучав до Гаріма:
— Я гадаю, що вченіший Гарім не буде настоювати на своїм жарті. Бо хоч у законі й говориться про одне лише око або про один зуб, але розуміється тим не так один член або рана, як взагалі та відплата, яка мусить бути вимірена в тій мірі, в якій винуватець заподіяв був кривду ближньому…
Хоч Йосиф і говорив спокійним тоном, але все ж таки спокійним він не був. Бо, хоч і звиклий на фарисейське крутійство, не чекав від Гаріма такої зради. Не так, звичайно, від фарисейської шляхетности, як від їхнього підкупства: чи ж не було Гарімові обіцяно досить? Якої користи міг дочекатися він від голого галілейця? Дуже дивно. Але дістати напевно щось мусів, і то більше, ніж від синедріону, бо фарисеї нічого дурно не роблять. Що сталося?
— Це не є жарт, високодостойніший Йосифе! Ніякий жарт! — з легким тоном сумного докору в голосі боронився Гарім, навіть простягаючи від себе руки, немов заслоняючись від несподіваної напасти. — У законі говориться тільки про одне око, й розуміти треба лише одно око! Якби то випадало, до чого дійшли б ми, якби почали перекручувати ясні приписи Господевого закону? Але, якби й говорилося про дві оці, то й це ще не стосувалося би до цього випадку. Дозволь мені, достойний Йосифе, маленький запит покривдженому! — чим далі, тим ласкавіше говорив Гарім, тим солодшим ставав його тон, але в нім відчував уже Єгоханан нотку перемоги.
— Запитуй, — коротко дав свою згоду Йосиф.