Симон задоволено усміхнувся:
— Твоє признання мене дуже тішить, раббане! Тільки чому ти думаєш, що це дорого?
— Ні, Симоне! Я не думаю, що зброя коштує дорого. Вона дуже дешева! Лише я думав над тим, звідки добути гроші для цілого закупу. Стільки грошей не буде в нашій скарбниці!
— Як? — лише зміг здивовано протягти Симон.
— Так, Симоне! Наші прибутки з нашого таємного податку не на стільки великі, щоб мати таку скарбницю, як мав її Ірод. Правда, був досить значний запас, але ми його спотребували на викуп наших в’язнів. Того, що залишилося, не вистачить і на половину зброєвого запасу.
— Лізаній не продасть половини. Все або нічого! — повторяв він увесь той час, поки я з ним торгувався. Все й із таранилом!
— Ось бачиш, Симоне! Тому я так довго й роздумував: купити — не купити!
— Цього була б вічна шкода, раббане! Де ми знайдемо знову таку нагоду й таку зброю? Мусимо купити! Мусимо знайти для цього гроші!
— Мусимо, Симоне! Кажу і я! І кожна рада, як і звідки придбати гроші, — буде найкращою радою, яку я лише чув у моєму житті! Раду на гроші, Симоне!
Симон мовчав. Звідки, справді, взяти грошей, та ще й стільки, та ще і зразу? Звичайно, напад на каравану до чи від Еламітської затоки дав би, мабуть, більше. Але скільки часу треба б було, щоб такий напад приправити, та ще й із непевним вислідом! Мовчанка зависла в печері.
— Ну, добре, Симоне. Маємо кілька днів на роздум. За цей час щось прийде до голови. А тепер скажи, що робить наш Єгоханан. Відтоді як одійшов від нас — ти нічого не казав мені про нього! Що з ним?
Симон почав розказувати про Єгоханана. Про його життя й успіхи в харашімській дільниці. Говорив і нараз замовчав на півслові:
— Раббане! Я маю пораду! Ми маємо гроші!
— Ну? — здивовано запитався співрозмовець.
— Так, раббане! Ти знаєш храмового гаона, старого фарисейського лиса Беназара? В нього є гроші!
— Знаю, Симоне. Ще краще, ніж ти. Це є один із тих перших в Ізраелі, хто заслуговує нашого меча. І про його багатство знаю. Багато на нім сліз і проклять. Та як ти хочеш видобути з нього ті багатства, Симоне, коли в нього взимку студеної води не допросишся?
— Дуже просто, раббане! Ти чув про його знамениту збірку самоцвітів. Збірку, про яку всі знають в Єрусалимі. Збірку, яку він береже більше, ніж мати свого первородного. Цю збірку ми мусимо мати. А потім немає чого турбуватися грішми!
Вождь глянув уважно на Симона:
— Дуже добра рада, Симоне! Як дійшов до неї?
— Я говорив тобі про Єгоханана й пригадав нараз, як той оповідав мені про зустріч з Беназаром. Старий був затримав його на вулиці і за своїм звиком почав канючити поради, що має ще робити для більшого вдосконалення. А Єгоханан з пересердя порадив дідові роздати бідним улюблену збірку самоцвітів.
Вождь засміявся:
— А той Єгоханан вміє дошкульно жартувати! І дотепно. Уявляю собі пику старого! От була потіха! Ха-ха-ха! Але як ми до тієї збірки дістанемося?
— Над цим треба подумати, раббане. Він із нею не розлучається — це знаю напевно. Як виїжджає на літнисько — бере з собою й у місті тримає, мабуть, у безпечному місці. Його дім має добрі мури, заґратовані вікна й міцні засуви та численну челядь. Важко буде, це — правда! Але збірка варта того! За гроші від продажу, якщо вона така знаменита, як про неї кажуть, можна буде придбати не лише один запас зброї. Хлопців сміливих і відважних у нас не бракує, хоч тут потрібна не так відвага, як сприт. І думаю я цю річ довірити тепер Єгохананові.
— Чому саме йому, Симоне?
— Він досить ненавидить своїх колишніх покровителів. І знає, хто Беназар. Але, головне, треба його встромити до якогось небезпечного діла. Бо він забагато думає. І чим більше він роздумує — тим гірше для нього і для нас, раббане. Я пізнав молодика. Мало таких в Ізраелі, що так щиро, як він, були б віддані храмові й законові. В його душі немає лукавости й облесливости, які дуже часто потрібні людині, що має часом і високу ціль. Для нього Месія і шлях до нього є святі й непоплямлені не лише чином, але й думками. Кожна неправда його обурює прудко і нестримно. Таких як він небезпечно залишати з їхніми власними думками. Вони мусять увесь час бути в чинності, ввесь час треба скеровувати їхню ярість на якесь діло. Треба прив’язати їх до діла. До нашого діла. Ось тому я хочу узяти на це діло Єгоханана.
Симон так говорив, наче хотів когось переконати, і вождь уважливо приглядався йому: