Милість, а не жертва, — це те Боже, що поєднало Єгоханана з есеями. З тими правовірними євреями, які не прийняли ні садукейського пристосуванства до римської влади, ні фарисейської формалізованості й нетерпимості, а хотіли жити праведним життям у своєму колі. Таку можливість давало пустельництво, віддавна поширене серед народів Близького Сходу. «Паралізовані політичною потугою, що підтримувала їхніх суперників, ці правовірні євреї змушені були відмовитись од відкритої боротьби та майже всі покинули вітчизну. На березі Мертвого моря, в диких пустельних місцинах вони звели монастирі, де й зберігали до Христового пришестя обітницю правдивої віри. (…) Релігійна ієрархія єсеїв, доволі замкнута, втім, не обмежувала свій вплив монастирськими мурами. У них було чимало прихильників в Єрусалимі та інших містах Юдеї— послідовників чернецтва з Мертвого моря, що визнавали його духовний провід. У кожному значному поселенні на когось із таких посвячених накладався обов'язок — об'єднувати всіх віруючих в Істинного Бога, чиє вчення, натхнене Старим Заповітом, перебувало у цілковитій згоді з основами Нового Заповіту» (Бренье Ф. Евреи и Талмуд. Париж, 1928. С. 29—30).
Перебуванню Єгоханана в духовно близькому йому колі есеїв, вирішальному етапові його становлення і доростанню до місії Предтечі — святителя Ісуса Христа — мала бути присвячена четверта частина роману Леоніда Мосендза, певно, найважливіша в його задумі. Але смерть зіграла на випередження…
Отож маємо роман не про Івана Предтечу, а про юнака-вибранця Єгоханана, якого кипіння єврейського життя випробовує на гідність стати Предтечею. Маємо роман не тільки на євангельську тему, а й на тему педагогіки духу: зростання людини у прагненні морального абсолюту.
УПОРЯДНИК І ВИДАВНИЦТВО ЩИРО ВДЯЧНІ ЗА ДОПОМОГУ І ПІДТРИМКУ ПРИ ПІДГОТОВЦІ ЦЬОГО ВИДАННЯ:
п. Дарії Даревич, голові Наукового Товариства ім. Шевченка у Канаді;
п. Василеві Махну з НТШ в Америці;
дітям Богдана Кравцева (США) — за беззастережну згоду на публікацію статті їхнього батька;
сестрам Тетяні та Марії Герич (Канада) за надане право на використання укладених д-ром Юрієм Геричем пояснень до тексту роману.
Про авторів статей
ЕЛЕОНОРА СТЕПАНІВНА СОЛОВЕЙ (ГОНЧАРИК)
Народилася 1944 року в Молдові. Закінчила Чернівецький університет та аспірантуру Літературного інституту ім. Горького (Москва).
До 2012 р. працювала провідним науковим співробітником відділу компаративістики Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. Доктор філологічних наук, професор. Член Національної спілки письменників України та Українського центру Міжнародного ПЕН-клубу. Дослідниця української філософської лірики, зокрема творчості Володимира Свідзінського. Автор шести літературознавчих монографій.
БОГДАН-ЮРІЙ МИКОЛАЙОВИЧ КРАВЦІВ
(1904–1975)
Народився у с. Лоп’янка Долинського повіту (нині Івано-Франківщина) в родині греко-католицького священика-просвітянина. Вчився у Львівській академічній гімназії, затим в Українському таємному університеті у Львові, де студіював філологію і право. Активний діяч українського націоналістичного руху, перший крайовий провідник ОУН на західноукраїнських землях. Від 1939 р. жив у Німеччині, де редагував низку українських газет. У 1949 р. переїхав до США. Працював у редакціях газети «Свобода» та журналу «Сучасність».
У 1971–1975 рр. — головний редактор журналу «Сучасність». Автор 11 поетичних збірок та низки праць з проблем української літератури XX ст. Член редколегії «Енциклопедії українознавства».
ІВАН МИХАЙЛОВИЧ ДЗЮБА
Народився 1931 року на Донеччині.
Закінчив Донецький педагогічний інститут, згодом — аспірантуру Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. Автор понад 400 праць з актуальних проблем історії та нинішнього стану вітчизняної літератури і культури: «Інтернаціоналізм чи русифікація?», «Автографи відродження», «З криниці літ», «Не окремо взяте життя», «Є поети для епох», «У літературі й навколо», «Тарас Шевченко серед поетів світу» та ін. Академік НАНУ, член Національної спілки письменників України, лауреат багатьох міжнародних та вітчизняних премій. Герой України.
Інформація видавця