Публій Квінтілій Вар{40}, сирійський леґат, мав за свою урядову резиденцію Антіохію{41}-Епідафнію на Оронті, як і всі його попередники в управлінні сирійською провінцією, але жив переважно в Кесарії{42}-Себасті на палестинському березі Великого моря. Причин для такого нехтування столицею колишніх могутніх Селевкидів було в нього багато. Але всі вони зводилися до найголовнішої: Вар не любив свого леґатського становища на Сході й ненавидів Антіохію, яка той Схід зособлювала.
Правда, під егідою Риму, і ставши осередком римського урядового впливу, місто набуло багато з римської зовнішности. Бруковані вулиці, простора крита торговиця з колонадою, Урядові будинки зі сніжистого мармуру, численні храми, амфітеатр, навіть вілли, що на другому березі Оронта розбіглися, наче білі кози, серед горбкуватих левад, — все підроблялося під зовнішній кшталт римського життя. Але внутрішнє — все було Варові чуже й огидно-вороже. Передусім населення. Більшість його складали жиди, решта — сирійські греки — два народи, що не зносили себе, як пси й коти. Було ще не так зле, коли вони займалися своїми безконечними спорами, стримувані від кривавої розгри лише страхом перед римською залогою. Гірше бувало, коли всі вони нараз, наче змовившись, забували свої суперечки й кидалися цілим містом у протиримське повстання. Часто без жадної, здавалося, причини. Ще ранком кричали в амфітеатрі славу кесареві, а від полудня вже римські чати мусіли прикриватися щитами від каміння, що летіло на них з дахів. А ввечорі приходили облесливі старші від обидвох громад з подарунками і запевненнями, що це вже останній раз їхні молодики… Щоб за місяць-два повторити знову, може ще й гіршу бучу. Побувши першого півроку в цьому бурхливому місті, Вар ухопився за притоку, що Кесарія-Себаста була для сирійських леґатів літньою резиденцією. Поїхавши до неї раз, він залишився там назавжди. Кесарів родич міг не вважати на сенатське незадоволення. А зрештою був би радий, якби міг покинути цілий цей Схід і позбутися своєї відповідальної повинности.
Кесарія була інакша. Це був наче кавалочок римської землі, перенесений на палестинський берег Великого моря, наче маленький Рим. Її розбудував Ірод на честь Юлія Цезаря, якого вважав своїм добродієм, і зробив усе, що можна було зробити на наказ і за гроші, щоб місту не бракувало жадної риси римськости. Але не зовнішність, а ввесь дух римської традиції був притягальною силою для Вара і для всіх римлян Сходу, що радо осідали в Кесарії. Бо ще Варів попередник, намісник Сатурній, прийнявши від Ірода місто в заступництві кесаря, завів цілий триб його життя по-римському. Він заборонив оселюватися в місті жидам, і лише в невеликій кількості дозволив це грекам, притягнув римських поселенців з Кампанії і ремісників з Рима. Урядовці й залога зробили решту. Вар зі свого боку продовжував Сатурнінову політику, й тепер у Кесарії можна було жити як у Римі, нічого не знаючи про Схід, що починався зараз же за міською брамою.
Варові леґатські повновласті сягали не лише на Сирію, але й на Палестину. Та в останній він мав своїм урядовим заступником проконсула Публія Септимія Квіріна й був надзвичайно задоволений, що може вчащати до Єрусалима ще рідше, ніж до Антіохії. Бо хоч Вар не любив Антіохії й ненавидів Схід, але за все своє вояцьке життя він не зустрічав ще жадного краю й міста, що так би подражнювали його, як Юдея і Єрусалим. Він уникав їх усіма способами, не бажаючи відвідувати ані тієї землі, ані її царя, славетного Ірода. Але тепер мусів. Важливий сенатський наказ про перепис вимагав його розмов і нарад з Квіріном. З невеличким військовим почотом приїхав він щойно вчора й уже встиг відбути кілька нарад. Хотів відбути сьогодні ще останню, передати всю справу Квірінові й так, як по-вояцьки приїхав, так само й по-вояцьки виїхати назад до Кесарії. Тепер він одпочивав. Міряв довгими кроками глибину кімнати й диктував своєму грецькому рабові Клеантові листа дружині до Рима. Клявдія не любила Сходу ще більше ніж Вар і жила постійно в Римі, відвідуючи чоловіка в Кесарії лише на літні місяці. Листи до неї були Варові справжнім одпочинком: