Квірін замовк і стер з чола перлинки поту. Варів погляд і мовчанка трохи ніяковили його. Іншим разом він би й не дуже настоював, але для вирішення справи перепису рішуче потребував у Єрусалимі самого леґата. Присутні прикивували головами на Квірінове припрошення, а Сестерцій, від уяви про гостини, сопів ще голосніше. Мовчанка ставала неприємною.
Нарешті Вар заговорив. Ні! Він не може тут залишитися довше! В Кесарії чекають важливі справи. Хоч і як йому приємна гостинність господаря й увага присутніх… Він прикивнув головою до товариства. Але обговорити термін і призначити головних урядовців — це можна ще сьогодні. Завтра все піде до Рима, а він, Вар, до Кесарії.
Квірін аж підвівся. Мабуть, щоб увільнити і другу руку для підсилення красномовства. Але з улесливого тону він перейшов на довірливо-підсмішкуватий:
— Та де там! Де там! — замахав руками. — Нізащо! Жадних наказів, жадних термінів! Це Юдея! Тут усе треба починати від Ірода, від первосвящеників, садукеїв і цілої тієї юрби іродіян, що товчеться біля Іродового палацу! Видати наказ без їхньої згоди, значить подражнити ціле це гніздо шершенів! І то без жадної користи!..
Сестерцій так пильно слухав, що аж забув сопіти, прокуратор роздивляв нігті, а молоді вояки перехилили знову по чаші. Лише сухий Децій ввесь час виглядав так, ніби ось-ось має зачути наказ «до зброї!» Вар не піддавався:
— Добре мені панування Риму над цією землею, коли тут на все треба питатися дозволу в цього жидівського кодла на чолі з блазнем королем! Чи не значить це підкопувати авторитет Риму?
Квірін з усмішкою хитав головою:
— Рим уже настільки тут сильний, що за свій авторитет боятися не мусить. Та й що спільного має авторитет з інтересом? Якої ще слави хочуть шукати римські штандарти в цій землі? Лише слави нищителів, у випадку необережного роздратування жидівських пристрастей. Тож достойний Вар уже знає їхнє відношення до перепису. Пощо ж до цієї справи, що її найкраще поладнає язик, заплутувати без жадної потреби зброю? Чи не краще зробити вигляд, як це зрештою робилося досі, що Рим шанує Помпеєву умову з Сальомеєю Гасмонідкою, поважно ставиться до своїх протекторських обов’язків і радиться з Іродом та всім його кодлом у такій важливій справі, як перепис. Само собою, що вони будуть кривитися! Хто не кривитиметься, коли зачує, що йде про його шкуру? Але те, що питається їхньої згоди, залоскоче їхнє самолюбство, а далека погроза сирійськими леґіями на чолі з самим Варом значно зм’якшить їхній припадковий опір. Без меча й крови будуть так спритно обскубані, що й не запримітять! Ще й вірність будуть засвідчувати! Лише треба їм про ці леґії виразно пригадати. А це найкраще зробить лише сам найдостойніший Вар…
Квірін смачно посміхався, недбало жестикулюючи, до Вара, то до присутніх, що лише притакували. Лише Вар почував себе ніяково, бо йому здавалося, що це вже справжня лекція східньої політики, яку ще мав би повинність вичитувати іншим, а не вислухувати сам. У душі признавав Квірінові рацію, але хитрунсько-переконливий заступників погляд дражнив його й викликав на спір. Відчуваючи свою перевагу, Квірін не хотів допустити його до слова:
— Хай ще шляхетний Вар не забуває, що тут повстання виникають з менш важливих причин, ніж перепис, який усі ненавидять. І хоч леґіям повстання не страшні, але пощо ризикувати? Вирізані міста податків не платять, а Римові тепер іде не про славу, а про гроші. Тут же, як це Варові вже відомо, і про якогось їхнього пророка починають клепати. Він має прийти й повиганяти римлян. Звичайно, дурниці, але даремно не треба дражнити й комара! А тому найкращою радою було б, якби Вар одклав свій від’їзд бодай на декаду. Щоб у спокої й докладності перевести з ким належиться всі поради… При цій нагоді можна з пустелі такі килими одержати…
При словах про килими Вар насупив брови. Наче блискавка освітила його думки! Та ж цей сирійський бастард вживає проти нього тих самих доказів, що їх вжив і він у листі до Клявдії! Що за зухвалість перехоплювати на півдорозі листи, його власні, Варові листи! Всіх рабів зі свого почоту, на чолі з Клеантом, накаже він збичувати! Зрадники!.. Давно б варто себе оточити лише глухими й німими, як ось ця сьогоднішня Квірінова обслуга! Зрадники!.. Глянув на Квіріна гострим, ворожим зором, але той одповів йому тим самим ласкаво-усмішливим поглядом відданого господаря й приятеля… Зрадники!.. Але вже відчував, що справа програна. Одначе постанова про бичування відтяжила його злість. Знову пригадав собі своє становище гостя: