Гананові відвідини в леґатового заступника не були нічим особливим, і дверник негайно покликав управителя для зустрічі відвідувача. Всі знали, що Ганан з Квіріном були добрими знайомими, майже приятелями, якщо приятелем міг бути жид і римлянин. Але всі знали також, що їхні відносини надзвичайно корисні обидвом, а найліпше це знала челядь Квірінового палацу, бо й сама з того мала користь. І управитель-грек вітав Ганана з привітливою пошаною. Для будь-кого іншого Квірін ще б спав. Він пізно прийшов учора з гостини і висиплявся у затіненій, затишній спальні. Його будити — краще вже будити лева! Але Ганан був не «хто-будь», і управитель обіцяв, що він подивиться, чи патрон уже збудився. За хвилинку він кликав садукея до спальні.
Квірін давно вже був збудився, коли управитель заглянув до покою. Учорашній бенкет його хоч не дуже зміг, але після кожного бенкету він не міг довго спати, хоч би й як був перевтомився. По кількох годинах важкого сну прокидався раптово, наче його шпигнули в серце. Потому вже не міг заснути й лежав з важкими думками, розкалатаним серцем і пізнім каяттям. Лікар давно вже радив йому остевід [Так в оригіналі. Вочевидь, слід розуміти як «остерігатися від». — Прим. верстальника.] коштувань цього зрадливого самосу, хоч би перед тим заприсягався всіма олімпійцями навіть не торкнутися його! Ах! Голова гула, в роті було огидно, а згадка про вчорашній вибух Ірода й первосвященика робила думки ще тяжчими. Тьфу! І Квірін навіть зрадів, коли почув, що Ганан чекає в атрію. Негайно сюди глечик студеної підкисленої води! І покликати садукея!
«Тіло чужинця тілу осла подібне!..» — згадав Ганан вирок неписаного закону. Хоч садукеї усного закону не дуже й дотримувалися, але, глядячи на розхристаного римлянина, ледь прикритого тонкою матерією сорочки й розкиданими прикривками, не міг Ганан не дати за правду цій характеристиці. Навіть і вільнодумним садукеям, не кажучи вже про фарисейських хаберимів, та взагалі цілому народові, була питоменною більша або менша міра соромливости, що так гостро відділяла жидів від закоханих до власного тіла греків і римлян. «Ніколи сволоки мого дому не бачили подолка моєї сорочки, ніколи не сягнув я рукою під пояс свій!» — знову пригадав собі усний закон й одвів очі від Квіріна, вклоняючись і бажаючи доброго здоров’я. І подивившись на цього ошуканця над ошуканцями, як звав Ганана Квірін, стало нараз проконсулеві легше. Він засміявся, показуючи Гананові на кріселко:
— І тобі, достойний Ганане, не спиться після вчорашнього самосу?
— Славетний Квіріне! Мені б може й спалося, але не самос потурбував мене так зараня до тебе. З найдостойнішим нашим коген гарошем є дуже зле!
— Це я бачив і чув ще вчора. Живий ще він? — у Квіріновому тоні почувся Гананові висміх. О, цей римлянин добре знає, від чого б міг тепер умерти Матіяс! Але Ганан удавав щирість.
— Живий ще! Але затьмарився дух його! Нечисті демони увійшли в нього і міцно тримаються в нім. Храмовий рофа не відходить від нього. Змовлення нашого мудрого царя Соломона проказували над ним, найславніші змовлення проти нечистих духів, і ніщо не помагає. Зілля махеронське приправляють йому, й без жадної полегші. Здається, що це духи пом… — хотів сказати «помордованих», але швидко поправився — померлих Гасмонеїв опанували його, високодостойніший Квіріне, — з жалем докінчив Ганан і знову одвів очі від підсмішкуватого Квіринового лиця.