— Шкарпетки мені не потрібні, —процідив Тетеря. — Цим обноскам гріш ціна у базарний день. І не до них зараз. — Але від Едуарда не так просто було відкараскатись… Він розходився і не помічав пригніченого стану Тетері.
— Є галстуки! Один кращий за інший. Очей відірвати не можна! Симфонія! — умовляв він, — Американські і французькі.
— І галстук не потрібен.
— А валюта? — довірчо стишив голос Едуард, хоча в перукарні, крім них, нікого не було. — Такий товарець теж є в моєму синдикаті, — задоволений власним дотепом, хихикнув. — Ми завжди прислухаємось до запитів клієнтури. На ваше щастя, сьогодні один чоловік підкинув мені дві швейцарських десятифранкових бумажки… Чи вам золото? Є одна десятка, як кажуть, колишньої Російської імперії. Але, я гадаю, для нас з вами це не так важливо. Адже вірно? Золото, як сказав один римський імператор, забув тільки який, не пахне… Мені з цього не заробіток — мізерія, хіба на кіно.
Із дзеркала на Тетерю дивилася змарніла жалюгідна людина з переляканими очима. Тетері до сліз стало шкода себе. І тут поруч в дзеркалі він побачив нахабну, самовдоволену фізіономію Едуарда. Несподівана зненависть сповнила Тетерю.
«Морда в трюмо не вміщається, а він у перукарні огинається… В кіно зібрався, а я не знаю, де голову на ніч прихилити… Ні домівки, ні грошей, нічого не лишилось, все пішло прахом, а він в кіно… Я тебе провчу, я тобі кров зіпсую. Пам'ятатимеш, сучий сину, Тетерю!..»
— Давайте франки й золото… Забираю шкарпетки й галстуки, — сказав він. — Так тому й бути! Оптом.
Едуард передбачливо замкнув вхідні двері на ключ, вивісив табличку «Перерва на обід» і покликав Тетерю в підсобку. З кишені піджака він вийняв футляр з-під годинника, в якому лежали два швейцарських банкноти й загорнута в цигарковий папір золота десятка.
— А галстуки?
— Зараз, зараз. Одну хвилиночку. — Едуард нахилився до тумбочки, відсунув вбік флакони одеколону, пляшки шампуню, тюбики з кремом, дістав коробку з галстуками. — Будь ласка, вибирайте… Вам личить, по-моєму, оцей абрикосовий… І візерунок що треба.
— А ви знаєте, де я працюю?
— Певно, з Поніманським… На «Спартаку».
— Звідки це ви взяли? Поніманський казав?
— Ні, але я так гадаю.
— От і домилились. Я… — Тетеря напустив на себе поважний вигляд, — слідчий прокуратури.
Едуард розгубився. Жартує Тетеря чи говорить серйозно? Але про всяк випадок запобігливо усміхнувся, його усмішку можна було розцінювати і як повагу до високого чину клієнта, і в той час як захоплення оригінальним жартом.
— Ви не посміхайтесь, — суворо промовив Тетеря. — Я, як представник влади, зобов'язаний тебе затримати і відправити куди слід. І забрати, — ткнув він пальцем на десятку, на франки, на шкарпетки і галстуки, — докази.
Очі Едуарда по-злодійському забігали в усі боки, на щоках виступили червоні плями. Хто б міг подумати, що Поніманський здатний підкласти таку свиню?! Знайшов кого привести, з ким познайомити… Він силкувався щось сказати, але спазми здушили горло і вирвалися лише якісь нерозбірливі звуки. Нарешті він трохи оволодів собою.
— П-п-пробачте… П-перший раз… Б-біль-ше не буду…
Тетеря зловтішався і на хвильку забув, в якому становищі сам знаходиться.
— Я поспішаю. Збирайтеся, громадянине. Слово «громадянин» Тетеря особливо підкреслив.
— Може… Пробачте… — забелькотів Едуард. — Я… я в боргу не залишусь… Я віддячу.
— Вивертай, що там у тебе в кишенях, — підганяв Тетеря. — Швидше!
На тумбочці з'явилися складаний ніж, записна книжка, хусточка і гаманець.
— В гаманці теж валюта? — навмисне грубим голосом спитав Тетеря.
Едуард запобігливо висипав усе, що там було. Тетеря полічив — 53 карбованці 65 копійок.
— Ну що ж мені з тобою робити? — скривив рота Тетеря. — Що?
Едуард заметушився.
— У мене є виручка… Шість карбованців… От ще годинник… На двадцяти каменях.
— Ну, гаразд… Де там у тебе годинник і виручка?.. Срібні гроші можеш залишити собі… Не подумай скаржитись — гірше буде, — пристрашив Тетеря, розпихаючи по кишенях франки, галстуки, десятку, шкарпетки, годинник, гроші… Не погребував він навіть складаним ножиком та гаманцем.
ОБШУК
Разом з двома понятими Шовкопляс і молодий лейтенант Сергієнко зайшли в садибу до Тетері.
— Ми з управління міліції, — відрекомендувався Шовкопляс дружині Тетері. — Ось ордер на проведення обшуку. Ознайомтесь.
Ворушачи побілілими губами, вона поволі прочитала і, не промовивши жодного слова, повернула ордер.