Коли Марадона розтанув у кінці коридору, Валерій Нечипоренко-молодший тихенько зайшов до свого кабінету, замкнувся зсередини на ключ і почав набирати номер на старому дисковому телефоні. Вісімка довго не з’єднувалася, та ось нарешті йому вдалося пробитись, і він тихо заговорив у трубку, раз у раз озираючись, мов за ним могли слідкувати.
— Доброго дня. Вальтере Тадейовичу, ви? Нечипоренко турбує… О, дякую, дякую!.. Ваша журналістка майже оговталася, сьогодні ще з лікарні не випишуть, бо п’ятниця, тож десь у вівторок уже має вийти… Ні, я з нею про все домовився. Вона знає подробиці, але на джерело посилатися не буде. Ну, ви ж розумієте… Ага, і хлопчина ваш дуже допоміг. Кмітливий хлопчина і сміливий… Але я маю до вас іншу справу. У нас тут є сирітський притулок, із якого діти втікають пачками. Треба б написати, що в тому сиротинці й до чого…
«Містечко Рябокінь світилося абрикосовим цвітом. Він був усюди: зсипався з дерев просто на дорогу, ховавсь у розімлілих на сонці садках, злітав від шпаркого подуву вітру й осідав на землю. Двічі лунко озвався пістолет у хірургічному відділенні районної лікарні, а ще — важке гупання тіла об підлогу, яке завше можна було почути, коли за діло бралися наші доблесні міліціянти. Ліворуч і праворуч покрикуючи: „Руки вгору!“ і „Стрілятиму!“ — міліціянти влетіли до палати, розкидали злочинців навсібіч і відступили хіба під тиском лікарів у білих халатах — неохоче, все ще розмахуючи пістолетами й погрожуючи непритомним бандитам найстрашнішими карами на їхні грішні голови; спершу згубились у дзвоні медичних склянок і банок захриплі голоси міліціянтів, потім зникли за дверима палати сині строї, які вельми пасували до фарби на стінах, й останнім вивітрився запах мастила, що ним змащують зброю…»
— Юрасику! Ти теж вирішив написати для колонки «Українські химери»? Ой не можу! Я просто помру зі сміху! Першу премію треба зразу давати! Ой рятуйте мене! — Ліна здригалася від реготу, з очей її котилися сльози, вона хотіла ще щось говорити, але не могла. Юрась Булочка вдоволено посміхнувся. Щоб Ліна не бачила його пихатого виду, він повернувся до вікна — й укляк.
Просто в шибку на нього дивився горбун. Погляд лиховісний і злий, рот перекривлений. Не тямлячи себе, Юрасик злетів зі стільця й підскочив до вікна. Невідомий замахнувся на нього ціпком із круглим залізним руків’ям, і журналістові здалося, що він короткозорими очима раптом на руків’ї розрізнив лилика з розпростаними перетинчастими крилами. Незнайомець плюнув і повернувся, горбата спина почала віддалятися, і над сірим плащем тепер видно було тільки темну маківку, і журналіст уже не був певен, що горбун узагалі дивився на нього, але темна маківка нагадала зненацька проріз вікна з розбитою шибкою і вогкий дух знелюднілого тартака, від чого зразу зробилося гаряче й кепсько. У кишені Юрась несвідомо намацав прямокутну важку запальничку. Горбун завернув за ріг і зник із очей, а журналіст іще довго дивився йому вслід і не міг зрушити з місця.
Давлячись реготом, Ліна штовхнула його в плече:
— То розкажи ж мені: ти додзвонився до тої фірми?
Юрасик усім тілом відвернувся од вікна. Серце йому дивно стискалось, а думки безладно кружеляли в голові. Він пригадував і не міг пригадати, чому такою знайомою видалася горбата спина, хоча — він певен був, певен! — жодного разу її не бачив…
— Додзвонився, — кивнув Юрась Булочка замислено. — Додзвонився. Кажуть: робили експериментальне замовлення. Навіть прізвища клієнта не знають, бо замовлення було ліве, угоди не укладали, гроші отримали готівкою. Знають тільки ім’я та по батькові — Святослав Пилипович…
— Так-так-так! — горіхові Лінині очі сяяли.
— Отож. Прилад унікальний, сканує інформацію одночасно з двох тисяч сорока вісьмох точок на тілі людини. Кажуть, мороки з ним було! Схеми чутливі, якщо занадто лапати руками, вони горять і все треба переробляти. Святослав Пилипович узяв прилад, щоб протестувати, і зник.
— Ага-ага!..
— А Валерій Нечипоренко — отой старший лейтенант — сьогодні відіслав їм «їжака» на експертизу.
Ліна замріяно накручувала на палець коротке руде пасмо, та воно неслухняно висковзувало з рук.
— Інформація одночасно з двох тисяч сорока вісьмох точок на тілі людині…
— В якому місці не приклади — точки різні…
— Тільки фізичні показники?
— Не тільки фізичні показники…
— А це означає…
— Моделювання майбутнього.
— І знову шаманство…