Ковдра полетіла на підлогу. Сивий забурмотів, лапаючи руками повітря. Повік так і не розплющив, борсався на нарах, як сліпий.
Горбань чекав, що зараз схопиться Мічилла — вічний захисник сивого в’язня, але той чомусь навіть не поворухнувся. Наглядач торсонув сивого, той замотав головою, плаксиво викрикуючи щось про біль. Наглядач розгубивсь і несміливо ретирувався, а замість себе в барак заштовхнув припізнілого пожильця.
Двері брязнули, замикаючись.
— Доброго вечора, пане Володимире, — сказав новоприбулий, звертаючи насмішкуватий погляд до Горбаня.
Горбань підвів голову і побачив великі синці під очима, почув важке астматичне дихання. Стоячи в тонкій чорній курточці, в закоротких штанах, пізній прихожий мерзлякувато переступав з ноги на ногу і розтирав долонями плечі.
Так, подумав Горбань, у бурі цієї пори не жарко. На хвилю в душі ворухнулося співчуття, але насмішкуватий погляд нічного прихідця пригасив недоречну емоцію. Горбань повернувся обличчям до стіни.
Тоді — скільки часу минуло? тиждень? — він так само відвернувся до стіни і зробив вигляд, що читає, коли до бараку зазирнув наглядач. Перед тим Горбань довго лупив кулаком по глухій блясі дверей, вимагав, щоб його випустили. Газетне зречення виною: старий бандерівець плюнув йому в лице, погрожував. Горбань так до наглядачів і не достукався, сів. Умовляв себе, що бандерівець не вдарить… а як раптом вдарить?
Шурик Шкварченко підійшов до дверей і теж стукнув. Ті зразу відчинилися.
«Хто гупав? — зло спитав наглядач. Горбань заплющив очі. Шурик стояв коло виходу, зіпершись ліктем на нари. — Чому вдень користуєшся нарами? Не положено!»
Після доповідної наглядача Шурик отримав тиждень буру — «барака усілєнного рєжима». Коли його виводили з бараку, Горбань так і не зміг підняти на нього очей. А бандерівець більше не плював — відвертався.
— Мічилло, — говорив тим часом випущений із буру Шурик, — що сталося?
Горбань ледь-ледь повернув голову.
Прибулець вдивлявся ув обличчя в’язня на верхніх нарах, торкався долонею чола.
— Давно Слава так? — запитав.
— Як ти пішов, — відповів Мічилла.
— Краще, гірше?
— То краще, то гірше, — пояснив Мічилла і твердо додав, — так має бути. То не хвороба.
Шурик схопився.
— Та що ти таке кажеш? Як це так — не хвороба? Ти поглянь на нього! Він же весь горить і марить, подушка мокра від поту вже наскрізь… Славо, дай я хоч на другий бік її поверну…
Він поліз до подушки, почав обережно тягнути її з-під сивого. Хворий забелькотів дивне, нерозбірливе:
— Мати-Хижа-Птице… То не мені… То не я… Відпусти… Я не зможу… Кості, кості боля-а-ать!..
Шурик однією рукою підняв голову сивого, другою запхнув подушку, але розправити не встиг, бо хворий сіпнувся, загорлав, і Шурик з переляку затулив йому рот долонею — не прибіг би тільки наглядач, не зараз!..
— Господи, може, його в лікарню треба? — скрикнув Шурик.
Мічилла застережливо захитав головою.
— Не чіпай!
— Та скажи ж мені нарешті, що з ним?!
Мічилла зробив ледве вловимий жест рукою, ніби запрошуючи Шурика нахилитися до нього, і Шурик поквапливо виконав безмовний наказ. Мічилла зашепотів йому у вухо швидко й невиразно.
Лежачи на нарах під протилежною стіною, Горбань не ворушився й не дихав: дослухався до уривків фраз, які долинали до нього шепотом-сичанням. Так, вони виключили його зі своєї четвірки, вони більше не довіряють йому, але хто сказав, що він їм довіряє? Дурень той, що довірятиме співкамернику! Навіщо Мічилла сьогодні гілку березову виламав, що перед дверима росла? І як майстерно до бараку заніс! Відкрито все робив, ледве що не у витягненій руці тримав, а наглядачі всіх обшукали, його, Горбаневу, ложку з гострим жалом знайшли, а на гілку їм засліпило… Бісів шаман! Облудник клятий!..
А облудник говорив і говорив.
— …рахує кості, і як одна виявиться зайвою… його кут уже готова до… він не нас із тобою бачить, не до нас промовляє… скласти кості докупи… духи абааси верхнього й нижнього світів… те, що я маю зробити до його повернення… айи ойун… абааси ойун…
— А яка різниця? — голосніше, ніж треба, спитав Шурик Шкварченко.
Шаман тихенько почав пояснювати, але говорив плутано. По всьому виходило, що айи ойун — то шаман, що приносить жертву добрим духам, а абааси ойун — шаман, що спілкується зі злими духами…
Був би я шаманом, подумав злостиво Горбань, то вже точно не вибрав би стати айи ойун… І йому чомусь щемко закортіло, щоб ті троє, яких він останнім часом ненавидів дедалі більше, знову взяли його до себе в компанію. І щоб Мічилла навчив його не відчувати страху…