Ворон покивав великою головою, заскочений правдоподібною відповіддю. Переступив з ноги на ногу, обернув до нявки друге око й мовив:
— Якщо ви заявилися святкувати Нявський Великдень, то добре. Та ви вдерлися до моєї оселі без дозволу. Я сьогодні добрий, проте одне випробування вам доведеться-таки пройти. Зможете — ідіть на всі чотири сторони, я вас не затримуватиму, але якщо схибите — нарікайте на себе…
Хованець стояв ні живий, ні мертвий. Скільки йому було відомо, ще ніхто не спромігся пройти воронів іспит. Випробування — то пастка для довірливих. Ти згоджуєшся, ворон оповідає завдання — і все. Кінець. Крапка. Гаплик. Із воронових пазурів нема дороги назад.
— Ви готові? — спитав ворон, походжаючи вздовж вікна.
— Готові, — відказала нявка стримано.
Її впевненість передалася хованцеві, і він подумав: а що, як витанцюється? Сто разів нікому не вигоряло, а на сто перший… Раптом завдання виявиться не аж таким надскладним?..
Ворон настовбурчив пір’я і прокрюкав:
— Ось вам простеньке завдання: забери в мене те, чого нема.
І зухвалий птах переможно зареготав.
Хованець похнюпився: як можна забрати те, чого нема? Нема — то й нема, звідки ж йому взятися? Невже доведеться з життям прощатися? Не думав хованець, що так мало йому випаде пожити, а в нього ж іще стільки справ незавершених… І та — найважливіша — справа! Справа, яку не можна не виконати! І вони з нявкою дали обіцянку покутниці допомогти, а тепер… Тепер просто змиритися і прийняти невідворотне?!
Хованець, готовий до двобою з лютим птахом, виступив наперед. Нехай він загине у мужнім бою, але хоч нявка… хоч нявка… спробує виконати обіцянку!
Несподівано він почув, як хтось смикає його за довгу шерсть. Він здивовано озирнувся. Товаришка посміхалася кутиками вуст. Бурштинові очі примарно світилися. Нявка заспівала:
Ворон неспокійно тупцяв на місці.
Нявка простерла до птаха руку, але дивилася не на нього, а на долівку. Хованець перевів погляд туди. Як же він міг так осоромитися! Бачив же, бачив це! Зеленокоса шельма тягла долоню до того, що воронова тінь тримала в кігтях, і коли її пальці наблизилися, ворон розтиснув кігті, і те, чого нема, було би впало додолу, якби нявка стрімко не підставила долоню. Хованець кинув оком на живу нявку. Та стояла з простягненою рукою, в якій нічого не було. Натомість нявка-тінь тримала на долоні важкий предмет.
— Схиляю голову, — насмішкувато крякнув ворон і зігнувся в поклоні.
— А що це? — бовкнув, не втримавшись, хованець.
— Жива вода і мертва вода, — махнула рукою нявка. — Я тобі потім поясню!
— Поясни йому, дівчино, поясни…
«…цьому телепню», — подумки продовжив воронову фразу хованець, але зараз це не могло його засмутити. Вони виконають обіцянку! Нявка впоралася з вороновим завданням! Ніхто не міг пройти випробування, а вона пройшла! І яке, в біса, діло, як їй це вдалося! Во-на змог-ла! Во-на змог-ла!
Ворон іще раз насмішкувато схилився, розвернувся, готовий вилетіти у вікно, і в останню мить кинув через плече:
— В круглій пляшці — мертва вода, а в квадратній — жива. Не переплутайте! Вони вам сьогодні знадобляться!
Нявка повернулася до хованця і переможно потрусила кулаком у повітрі.
— Звідки ти знала про живу воду і мертву?
— А я й не знала, — стенула плечима нявка.
— Але ж…
— Як побачила тінь — здогадалася, що це — те, чого нема. А потім, коли вже взяла щось у руку, зрозуміла, що це пляшки. Дві маленьких пляшечки. І тоді я здогадалася, що в двох пляшечках ворон може носити тільки живу і мертву воду, адже він володіє її таємницею…
— А оце твоє замовляння? — допитувався хованець, але нявка тільки дала йому щигля по носі:
— Не пхай свого носа до чужого проса!
І зовсім це просо не чуже, хотів обуритися хованець, але радість тлумила будь-які образи. Яка нявка все-таки мудра! Яка допитлива! Яка ризикова! Яка непередбачувана! Яка смілива!.. Уперше за все життя хованець ладен був затанцювати — і затанцював би, якби вмів і якби мав час, бо…
Нічну тишу прошило кукурікання першого півня, а просто під ними, десь у підвалі, загуркотіло і застогнало. Сходи вгиналися від важких кроків. Воно! — зрозумів хованець. Йому не треба було навіть дивитися на нявку, щоб знати, що товаришка відчула те саме.