Хованець нервово заозирався. Безлюдне болото було тихим і неживим, навіть жаби, про яких співав дідок, і не думали ще кумкати.
— Це від тебе хатою пахне, подом, людським духом, — глянула на нього нявка знизу вгору. Хованець здригнувся, уявивши власні обсмоктані й обгризені білі кості.
— Хто це? — прошепотів він.
— Капуш.
— Ага, — мовив хованець і зробив два обережних кроки. Капуш підняв велику голову. Темні пронизливі очі зло зиркнули на двох непроханих гостей.
— Доброго дня, — привіталася нявка. Хованець кивнув.
Капуш невдоволено повів головою, відчув, що його щось не пускає, і маленькою чіпкою ручкою смикнув брудну довгу бороду. Почулося нахабне гиготіння, і хованець побачив, що якась крихітна потвора, яка було вчепилася в сиве волосся, нарешті випустила його й ляпнулася назад у болото. Капуш злісно засичав, потвора ще раз вигулькнула на мить і, примарилося хованцеві, скрутила бородатому дідку велику дулю. Капуш плюнув.
— Ми до вас у невідкладній справі, — суворо повідомила нявка. Капуш пажерно облизнув тонкі вуста, за якими майнули гостренькі коричневі зуби. О, ці зуби точно можуть до білого обгризти будь-яку кісточку!
— Ласкаво прошу, сідайте, — аж занадто люб’язно запропонував він, ховаючи в бороду хтиву посмішку.
Нявка підібрала білу сорочку й церемонно всілася на горбку навпроти головатого діда. Хованець тупцяв поряд і ніяк не міг знайти собі сухого клаптика землі: ноги він уже замастив до колін, і тепер між пальцями стовбурчилась забрьохана жорстка солома.
— Ох, яка гарненька дівонька, — солоденько заспівав капуш, простягаючи до нявки кістляві пальці. Він помацав її хазяйнувато, але нявка була худореброю, аж прозорою, і дідок невдоволено поплямкав губами і вже готовий був знову плюнути, але якась думка стримала його. Він перевів погляд на хованця. Той набундючився.
— У тебе нюх гострий, а очі зіркі, — підлабузничала нявка до капуша, — маєш носом чути, де яка звірина, де яка істота пробігає. Скажи нам, звідки мертвим духом пахне? Опирячим духом?
— Ох, скажу, скажу, — задріботів капуш, — тільки ходи-но до мене, дівонько, на коліна…
Хованець смикнувся. Нявка ж напрочуд спокійно злізла з горбка, обтрусила сорочку, розмазавши мокру землю по всій пелені, і ступила назустріч дідкові. Той простягнув руки, ловко підхопив її і, всадовивши на коліна, почав лагідно заколисувати, хитренько примружуючи очі.
— Ох, яка у тебе ніжна шийка, — бурмотів капуш, наближаючи зуби до нявчиної тонкої шкіри.
Просто казковий дідок Ох, — подумав хованець, — заговорить, улестить, а тоді хап! — і затягне до себе під землю. І сидітимеш там тридцять і ще три роки, доки не врятує тебе якась добра душа…
— Скажи спершу, що твій ніс говорить, — манірно відсторонювалася нявка.
— Ох, які в тебе тендітні плечі, — далі вів своєї капуш.
— Ні, — капризувала нявка, — перше про опирів!
— Ох, які в тебе тонкі ручки, — колисав її капуш, а гострі нігті малювали загадковий малюнок на нявчиній долоні.
— Ні, хочу про опирів! — у нявчиному голосі чулося роздратування малої дитини.
Якби хованець під свою чорною шерстю міг червоніти, довколишній ліс уже би паленів від пекучого сяєва. Але він міг тільки світити сердито очима й потай шкірити зуби.
— Опирі? — гойдався з боку в бік капуш. — А носик мій каже, що опирями оно звідти тягне, — махнув він сивою бородою.
— Звідки? — одразу пожвавилась нявка.
— А з тартаку! — ще один зліт бороди і ласкавий, медвяний голос: — Ох, які в тебе гарненькі очка…
Нявка спробувала звільнитися, але з обіймів капуша не так легко було випручатися. Хованець відступив на крок і оглянув місцевість. Ондечки лісок, а в ньому тартак, тож якщо він зараз дасть шалабана цьому миршавому дідугану, вирве з його кістлявих рук нявку й побіжить, то коло тартаку опиниться дуже швидко — скажімо, хвилини за три. Але то лишень у тому випадку, якщо десь не гепне у багнюку і їх двох не засмокче болото. А капуш своє діло знає: вмить усі горбки поховає під воду, шукай потім, де його стати на сухе! Ні, план кепський. Нездалий план, треба визнати.
Добре, план номер два. Хованець зміряв дідка з голови до ніг і спинив очі на бороді, яка зміїлася й викручувалася ледь не до самого лісу. Отож, він зараз робить кілька обережних кроків до лісу, хапає капуша за бороду й зав’язує вузлом довкола найближчого стовбура… Хованець позадкував. Капуш підняв голову й зло блимнув очима. Борода підстрибнула й поповзла, обкручуючись довкола горбка, що на ньому сидів дідок. План номер два провалився.