Опир сповз на дно яру й упав, розчепіривши руки. Скляні очі дивилися просто на нявку, й вона під тим холодним поглядом боялася поворухнутися. Важке тіло кілька разів вигнулось і вляглося, так що кожна кістка пасувала до кожного виямку на землі. Нявка уздріла, як шкіра на опирі зачаділа, сморід піднявся над яром і довго не вивітрювався, а коли нарешті розтав десь поміж кущів, на землі лежав голий кістяк. Темні провалля очей так само моторошно вдивлялися нявці в лице.
— Ти ба, — почула напівпритомна нявка Мокушин голос і подивилася туди, куди втупилась і рятівниця. Там, де стояв заморожений щезник із піднятою рукою, на землі лишилися великі сліди ратиць, але самого його вже не було й сліду. Не було також і другого опиря, а хованець лежав на спині з розтуленим ротом і хрипів.
— Житиме, — відповіла Мокуша на непоставлене нявчине питання й легко торкнулася хованцевої шиї, з якої скрапувала кров. Кров миттєво запеклась і з червоної зробилася брунатною, а хованець розплющив очі й покрутив головою, як людина, яка довго спала й ще досі не прийде до тями, не випірне зі сновидінь.
Нявка підповзла до товариша навколішках, бо ноги немилосердно трусилися; сльози потекли по щоках. Хованець ледь помітно розтягнув вуста в посмішці й помацав те місце на шкірі, де нявка власною зеленою волосиною пришили йому колись видерту шерсть… де нявка власною зеленою волосиною пришила себе до нього…
— А скарб вас більше не цікавить? — насмішкувато спитала Мокуша. Романтичний момент був безнадійно зіпсований.
Нявка взяла в Мокуші обламаний кінець лозини й легенько хльоснула ним зіщуленого кабана. Кабан дзенькнув і розсипався. Заклятий скарб відкрився.
Розділ XVII
ТАЄМНИЧА ЛІТЕРА
Юрась Булочка й не помітив, коли це медсестра у рожевому светрі зникла з маніпуляційної, війнувши чорними косами, бо він саме стискав у руках круглу металеву коробку й не наважувався її відкрити.
Юрасик роззирнувся по кімнаті, почуваючи себе одиноким і беззахисним перед величною таємницею. Йому захотілося, щоб поруч опинилися люди, хоча б і ця загадкова чорнокнижниця в рожевому светрі, але щезла вона, і разом із нею щез штатив із крапельницею. Притискаючи коробку до грудей, Юрасик вискочив із маніпуляційної й кинувся коридором до відчинених дверей.
— Ліно! — гукнув він, забувши, що в хірургічному відділенні — тиха година. — Ліно! Я знайшов його! Я знайшов замок до срібного ключика!
У дверях він з розгону, засліплений щастям і нервовим збудженням, врізавсь у когось вищого за себе й кремезнішого. Юрась гупнувся спиною в блакитну стіну з жовтими патьоками й звів очі на Ореста, який саме заходив до палати. Орест тримався за одвірок перебинтованою рукою.
Юрасик інстинктивно подивився на власні долоні, заклеєні пластирем. Схоже, трос, який урятував Ліні життя, залишив їм з Орестом тавро на все життя.
— Ти чого репетуєш? — постукав Юрасика по лобі Орест. — Усі сплять. Виженуть нас із тобою з відділення, тоді що?
— Ти не розумієш! — Юрасик намагався вгамувати емоції. — Та ти ж і нічого ще не знаєш! Я його знайшов! — і він виставив наперед круглу коробку, яка загадково блимнула і згасла.
— Кого — його? — схилив Орест голову набік. Коробка була жіночого роду, та й виглядала якось не теє…
— Замок! Замок до твого ключика! — Юрась Булочка витягнув із навісного замочка срібний ключ і потрусив ним радісно.
— То он де він подівся! — поволеньки промовив Орест і замислено зміряв поглядом столичного журналіста. — А я шукаю-шукаю, весь одяг перетрусив, по підлозі лазив, як дурень…
Юрасик устромив ключ у замок і повернув туди-сюди, демонструючи, як справно той працює. Світло на голівці ключа зблиснуло — палах-палах. Орест простягнув руку й собі повернув ключ туди-сюди, досі не в змозі повірити, що живий лист із того світу, який привіз йому батьків друг Олександр Остапович Шкварченко, таки щось означає.
— Що там? — спитав він рвучко.
— Я ще не дивився.
— Ти — ще — не — дивився?!
— У-у…
Одночасно Орест і Юрась влетіли до палати, зіштовхнувшись ліктями в дверях, і нависли над ліжком. На ліжку сиділа чорнокнижниця в рожевому светрі й вивіреними рухами затягувала Ліні руку вище ліктя гумовою трубкою, щоб устромити голку у вену. Юрасик, який крові не терпів, скосив очі до вікна, перечікуючи момент, коли кров порскає через голку й кривавить підкладену вату. Ловка медсестра зробила два блискавичних рухи — і з крапельниці в Лінине тіло помалу потекла прозора рідина.