— Такий приємний мужчина! І чому ти мені раніш не сказала, що знайома з ним? Він розповів, що колись працював з Олівером.
— Та облиш про це, мамо, — тихо сказала Тес, поволі зачиняючи двері.
Її руки і досі тремтіли.
41
У довгастому дзеркалі ванної кімнати Тес нарешті побачила себе. Ще ніколи не була вона такою замурзаною, скуйовдженою і блідою. І хоча дрож від напруження і втоми і досі пульсував у її ногах, вона не поспішала сідати. Тес знала, що коли вона присяде — після всього, що сталося сьогодні — то підвестися зможе не скоро. Окрім того, вона знала також, що день іще не скінчився: до неї їхав Рейлі. Він зателефонував невдовзі після того, як поїхав Венс, і тепер поспішав до неї. І хоча по телефону його голос видавався спокійним, Тес не сумнівалася, що він на неї страшенно злий. Довго їй доведеться виправдовуватися!
До речі, вже не вперше.
Тільки цього разу виправдовуватися буде набагато важче. Їй доведеться пояснити Рейлі причини її недостатньої довіри до нього, через що, власне кажучи, вона і не покликала його на допомогу.
Тес поглянула на незнайомку в дзеркалі. Самовпевнена й енергійна блондинка щезла. На її місці з'явилось якесь розвалище — і фізичне, і моральне. Сумнів охопив її свідомість. Пригадуючи події дня, вона піддавала їх ретельному аналізові й картала себе за те, що поставила під загрозу життя матері та доньки.
Послухай-но, Тес, це ж не гра. Ти мусиш зупинитися. І зупинитися негайно.
Коли вона роздяглася, на очі навернулись сльози. Вона стримувала їх, коли заходила у кімнату до Кім, щоб обійняти її, коли поїхав Венс. Вона стримувала нервовий сміх крізь сльози, коли донька легенько відштовхнула її зі словами: «Ой, мамцю, та ти смердиш! Тобі треба добряче вимитися!» Вона стримувала сльози, коли розмовляла по телефону з Рейлі, намагаючись не дати матері та доньці підслухати їхню розмову. Тес не пригадувала, коли плакала востаннє, але тепер просто не могла стриматися. Вона почувалася жахливо і вся тремтіла — і від страху, і від усвідомлення того, що могло статися у найгіршому сценарії розвитку подій.
Змиваючи з себе бруд і сморід, Тес використала проведений у ванній час, щоб обміркувати спосіб вирішення деяких проблем. І серед них була безпека Кім та матері, безпека, яку вона їм тут не могла гарантувати.
На думку їй спала добра ідея.
У халаті на голе тіло і з невисохлим волоссям, вона пішла до матері на кухню.
— Останнім часом я подумувала про те, що непогано було б провести літо у тітоньки Гейзел, — без преамбули заявила Тес.
Гейзел була сестрою її матері. Вона мешкала на невеличкому ранчо поруч із містом Прескот, що в штаті Арізона. Її самотність скрашували кілька дюжин улюблених тваринок.
— Ну як тобі ідея? — Тес не давала матері оговтатися. — Гадаю, що треба їхати туди вже зараз, на Великдень.
— А чому ж ти... — перервалася її мати, а потім продовжила, — ти щось від мене приховуєш, Тес!
— Та нічого я не приховую, — збрехала вона, миттю згадавши про якогось чужинця, котрий забрів до підвалу, шукаючи Венса, про постріли і про здавлений крик.
— Але ж...
Тес знову перервала свою матір.
— Нам усім потрібен відпочинок. Слухай, я теж поїду, гаразд? Я приєднаюся пізніше: мені доведеться узгодити з начальством графік моєї роботи. Але я хочу, щоб ти і Кім поїхали завтра ж.
— Завтра?
— А чому б ні? Ти вже давно хотіла відвідати сестру, а Кім поїде за кілька днів до початку великодніх канікул. Я замовлю квитки, так буде краще — ми уникнемо Великодньої тисняви, — наполягала вона.
— Тес! — Цього разу голос її матері був сердитим і рішучим. — Що все це означає?
На материне роздратування Тес відреагувала нервовою посмішкою: вона вибачиться і все їй пояснить пізніше.
— Це дуже важливо, мамо, — тихо сказала вона.
Ейлін пильно подивилася на свою дочку. Вона завжди бачила її наскрізь, і сьогоднішній день не був винятком.
— Що відбувається, Тес? Тобі загрожує небезпека? Я хочу чесної відповіді — і негайна. Загрожує, чи ні?
Збрехати Тес не могла.
— Не знаю, мабуть, ні. Знаю лише, що в Арізоні, — сказала вона, ухиляючись від прямої відповіді, — нам не загрожуватиме абсолютно нічого.
Мати насупилася. Не на таку відповідь вона чекала.
— Що ж, тоді поїхали з нами завтра.
— Не можу. — Її вигляд і тон голосу не залишали місця для суперечок.
Ейлін глибоко зітхнула, пильно придивляючись до своєї дочки.
— Тес...
— Мамо, я ж сказала — не можу!
Ейлін з незадоволеним виглядом кивнула.
— Але ти приєднаєшся до нас пізніше. Обіцяй мені.
— Обіцяю. Я буду з вами за кілька днів, — сказала Тес і відразу зазнала всепоглинаючого відчуття полегшення.
І цієї миті у двері подзвонили.
— Треба було сказати мені, Тес! Чому ти мені не сказала? — Рейлі від злості місця собі не знаходив. — Ми могли б затримати його після того, як він вийшов з твого будинку, могли б приставити йому «хвоста» — багато чого можна було б зробити. — Рейлі скрушно похитав головою. — Ми прикрили б його і поклали б край цій справі.
Вони розмовляли на подвір'ї за будинком, щоб матір і Кім не почули їхньої розмови. Тес попросила Рейлі, щоб той поводився розважливо і не вимахував войовничо пістолетом, переконавши його, що її родині більше нічого не загрожує. Поставивши Джордано на чатах і викликавши патрульну машину із місцевого відділка поліції, Рейлі зробив побіжний огляд довкола і швидко переконався, що небезпека дійсно минула — як і сказала йому Тес — і ситуація перебуває під контролем.
Вона була у махровому халаті на голе тіло, її довге волосся здавалося темнішим, бо ще не встигло висохнути. Сидячи під великою мальвою, Тес почувалася на диво спокійно — попри ті досаду і лють, які вона збурила в Рейлі. Не в останню чергу, це пояснювалося його присутністю. Двічі протягом одного дня їй загрожувала досі небачена небезпека, і двічі він опинявся поруч із нею.
Тес відвернулася, збираючись із власними думками і даючи йому змогу вгамувати емоції, а потім поглянула на нього і мовила:
— Вибач, я дійсно... Я просто не знала, що мені робити. Мабуть, я просто запанікувала. Як уявила собі оті групи захоплення, спеціалістів-переговірників із визволення заручників...
— ...і тебе охопила паніка. Цілком нормальна реакція, бо цей тип загрожував твоїй доньці, твоїй матері. Але все ж таки... — він гучно зітхнув і знову скрушно похитав головою.
— Та ото ж бо. Ти маєш рацію. Вибач.
Рейлі поглянув на неї.
Йому було неприємно усвідомлювати той факт, що Тес загрожувала небезпека, що небезпека загрожувала її доньці. А ще Рейлі знав, що він не міг звинувачувати її. Вона ж не агент ФБР, а археолог і мати. Не міг же він припускати, що вона думатиме так само, як і він, холодно і раціонально реагуючи на таку екстремальну ситуацію. Та ще й коли її доньці загрожувала небезпека. Та ще й після пригод у каналізації.
Після довгої паузи Рейлі знову заговорив.
— Слухай, ти вчинила якнайкраще — на твою думку — щодо своєї сім'ї, і ніхто тебе за це не звинувачує. Мабуть, я вчинив би так само. Головне — що ніхто із вас не постраждав. Все інше — не важливо.
Обличчя Тес просяяло. З дещо винуватим виразом вона кивнула, на мить згадавши, як Венс стояв у її вітальні.
— Але ж... я повернула йому папери.
— Ну то й що — ми маємо копії.
— А раптом ваш фотограф забув зарядити плівку?
Рейлі неохоче посміхнувся.
— Упевнений, що тут у нас все у порядку, — він поглянув на годинник. — Гаразд, не буду тобі заважати, ти напевне, страшенно втомилася і хочеш відпочити. Я накажу полісменам у патрульній машині постежити за будинком. Дивись, не забудь замкнути двері, коли я піду.
— Не забуду. — Раптом Тес збагнула всю міру своєї вразливості, всю міру уразливості своєї родини. — Хоча, взагалі-то, я більше не маю нічого такого, що його цікавило б.