Рейлі на якусь мить замовк і вона не проминула цим скористатися.
— А для тебе? Що ця справа означає для тебе?
Він аж сіпнувся від несподіванки, не звикши до запитань щодо його власних мотивів. Принаймні, якщо ці запитання стосувалися розслідування справи. Це було святе. Принаймні до цього моменту.
— Що ти хочеш знати?
— Я хочу знати, чи є піймання Венса єдиним, що цікавить тебе у цій справі?
Рейлі здалося, що складної відповіді тут бути не може.
— На даний момент я не можу дозволити собі думати ні про що інше.
Тес аж скипіла.
— Не вірю тобі ані на гріш! Припини, Шоне, — наскочила вона. — Тільки не кажи мені, що ти не заінтригований. Тамплієри склали закодоване послання, ти розумієш чи ні!? У ньому йшлося про щось таке, від чого залежало все їхнє майбутнє. За це їх спалили на вогнищі, знищили, стерли з лиця землі. Невже тобі нецікаво знати, що сховано у тій могилі?
Рейлі було нелегко протистояти ентузіазму, що випромінювала Тес.
— Давай спочатку спіймаємо Венса. Вже і так було надто багато смертей.
— Більше, ніж ти думаєш. Слід врахувати усіх тамплієрів, що загинули в той період.
Дивно, але завдяки її емоційним коментарям він якось враз збагнув те, чому раніше не надавав суттєвого значення. Вперше за увесь час розслідування Рейлі усвідомив значущість того, до чого їм довелося долучитися. Але все одно він знав, що велике історичне полотно поки що доведеться відкласти. Спочатку треба було закрити справу, що містилася у теці під назвою «Муз-рейд».
— Розумієш, саме через це я й не хотів більше залучати тебе до всього цього. Наліт і все з ним пов'язане захопили тебе так сильно, що я став непокоїтися.
— Тим не менше, ти запросив мене.
Знову вона за своє. І знову ця пустотлива посмішка.
— Так, дійсно... ми просто вважали, що твоя допомога може стати нам у великій пригоді саме зараз, на цій стадії розслідування. Якщо нам хоч трохи поталанить, то ми спіймаємо Венса на якомусь із пунктів перетину кордону, але саме зараз було б непогано, якби хтось із наших хлопців уже чекав на нього у Фонсалісі, де б це місто не знаходилося.
Тес натиснула кнопку «Вниз».
— Я вдягну свою «магічну мислячу шапочку».
Рейлі поглянув на неї. Вона посміхалася куточком рота, а очі пустотливо іскрилися. Він удавано скрушно похитав головою і мимоволі хихикнув.
— А я й не знав, що ти її взагалі знімаєш.
— Так, знімаю, відповіла Тес, кинувши на нього грайливий погляд. — У рідкісних випадках.
Пролунали два мелодійних звуки, двері ліфта ковзнули і розчинилися. Кабіна була порожня. Тес ступила всередину, і він провів її поглядом.
— Будь обережна, гаразд?
Вона обернулася і притримала двері.
— Ні, я збираюся вести себе абсолютно безвідповідально, розпусно і непростимо безглуздо.
Рейлі не встиг відповісти: двері ліфта зачинилися, і Тес щезла з виду. Якусь мить він продовжував стояти, поки його розум зберігав відбиток її радісного обличчя, і доки звичне дзижчання підйомника не повернуло його різко до суворої реальності.
Коли Тес вийшла з будівлі, в куточку її рота все іще ховалася пустотлива посмішка. Вона відчувала, що між нею та Рейлі щось починається, і їй це відчуття явно подобалося. Вона вже досить давно ні з ким не фліртувала, а рання стадія цього процесу, як і у її професії, завжди була найцікавішою — так, принаймні, траплялося з нею завжди. Безумовно, між заняттям археологією та стосунками з чоловіками існують певні паралелі. Тес раптом спохмурніла, пригадавши, що — як і у археології — хвиля радісного передчуття на самому початку стосунків, притаманні цьому ранньому етапові загадковість, оптимізм і надія далеко не завжди справджувалися в подальшому.
Може, цього разу все буде інакше. На обох фронтах.
Неодмінно буде.
Тес крокувала, вдихаючи п'янке весняне повітря, і єдиним бентежним спогадом, який вона не могла загнати у підсвідомість, було припущення Де Анґеліса, що схована таємниця має стосунок до алхімії. Це припущення не давало їй спокою, і чим більше вона про нього думала, тим менш імовірним воно їй здавалося. Тим не менше, посланець Ватикану був переконаний у своїй правоті. Формула обернення свинцю на золото. Хто б не пішов на все, аби тільки сховати її від пожадливих поглядів? Однак щось тут явно не збігалося.
Найбільша інтрига була у тому, що Еймару наближення шторму здалося втіленням Господньої волі. Наче Господь хотів, щоби море навіки поглинуло їхній таємний вантаж — яким би він не був. Чому він так вважав? А тут іще такий вагомий чинник, як розмір цього вантажу. Якийсь ковчег, невеличка скринька. Що ж такого він у собі містить, через що люди готові вмирати і убивати?
Фонсаліс.
Якщо вона хоче залишитися у цій грі, то мусить довідатися, де знаходиться це місто.
Тес вирішила, що заради такої знахідки можна провести кілька безсонних ночей. І треба владнати справу з паспортом.
Вона знала також, що їй доведеться мати неприємну телефонну розмову з матір'ю і пообіцяти їй, що за день-два вона приїде до неї в Арізону.
Де Анґеліс ненадовго заскочив до своєї кімнати у готелі. Вкрай заклопотаний виниклими проблемами, він посидів трохи на краєчку жорсткого ліжка, а потім зателефонував до Рима, безпосередньо до колеги, який був далеким від оточення кардинала Мауро Бруньйоне. Момент був явно неслушним для того, щоб ставити обережні обхідні запитання.
Знаючи, що упустив свою можливість, коли вистежував чотирьох вершників, і усвідомлюючи, що з довготривалого ґрунтовного розслідування йому не буде ніякої користі, Де Анґеліс розумів, що незабаром доведеться вдатися до власних дій. Він віддав накази приготувати все на той випадок, коли виникне потреба вжити негайних і рішучих заходів.
Впоравшись із телефонним дзвінком, він витягнув зі свого аташе-кейса стос фотографій, розклав їх віялом на ліжку і почав ретельно розглядати — одну за одною. Ось Тес входить до Федерал-плази і виходить з неї. Їде зі своєї домівки у Мамаронеку і повертається назад. А ось — її офіс в Інституті Манукяна. Знімки здалеку, середнім та близьким планом. Навіть на цих двовимірних і нечітких зображеннях Тес випромінювала рішучість і впевненість у собі — чесноти, які вона мала і в реальному житті. А ще вона виявилася людиною діяльною і з багатою уявою. На відміну від агентів ФБР, вона швидко відкинула обмеження, накладені версією, яка зводилася до звичайного пограбування. Її широкі пізнання, її знайомство з Венсом іще до того, як він на неї напав, — все це могло зробити її корисним союзником.
Або ж небезпечним супротивником.
Де Анґеліс взяв одну з фотографій і постукав кінчиком пальця по лобі Тес. Розумна дівчинка. Дуже розумна дівчинка. Якщо комусь і судилося розкрити цю таємницю, то він зробив би ставку на неї. Але посланець Ватикану знав також, що вона не поділиться так просто своїм відкриттям. Його у неї доведеться якось виторгувати.
Йому спало на думку, що якби Тес залишилася тут, у Нью-Йорку, то все було б набагато простішим. Набагато менш брудним і кривавим. Вона б не брала участі у грі. Він потурбувався би про інших, а їй подарував би життя — якби вирішувати довелося особисто йому.
Однак, якщо Тес вирішить таки кинутися навздогін за Венсом, то йому доведеться знищити її. Утім, у такому випадку було б набагато краще і легше зробити це десь далеко від Нью-Йорка.
Невдовзі час покаже, який із двох варіантів йому доведеться обрати.
49
Тес втратила відчуття часу, але судячи з купи порожніх кавових чашок та кількості кофеїну, що пульсувала у її венах, вона здогадувалася, що минуло багато годин, відтоді як вона увімкнула свій комп'ютер в Інституті Манукяна.
Офіс був порожній. На вулиці голуби та горобці вже давно полягали спати, а сад поглинула темрява. Іще одна довга, виснажлива ніч попереду.