— А що змушує вас до таких слів?
— Ну, вона явно людина емоційна, до того ж — це її фахова сфера. І таке відкриття... люди робили кар'єру і на менших здобутках. Якби на її місці на якийсь момент опинився б я, то не впевнений, що б поставив на перше місце: спіймати Венса чи... знайти те, за що будь-який археолог готовий пожертвувати половиною свого життя. Повідомити владу й втратити потенційні здобутки на царині археології та майбутню славу... або ж самому взятися за цю справу. — Говорив Де Анґеліс тихо, але надзвичайно переконливо. — Вона, виявляється, є дамою дуже амбіційною, а амбіції... часто спонукають людину до обрання, скажімо так — найменш шляхетного і безкорисливого шляху.
Слова Де Анґеліса іще довго відлунювали в голові Рейлі після того, як священик пішов.
Чи дасть вона про себе знати? Йому навіть і в голову не приходило, що вона запросто може цього не зробити. А якщо посланець Ватикану має рацію? Який сенс їй повідомляти ФБР про те, що вона знайшла сучасний Фонсаліс? Якби Тес дійсно знайшла те, що шукала і повідомила ФБР про місцезнаходження схованки, то на перехоплення Венса відразу б вилетіли агенти, були б задіяні місцеві правоохоронці, і для неї ситуація швидко і суттєво погіршилася б. На неї ніхто вже не став би зважати, і у неї практично не лишилося б можливостей для пошуків. Пріоритетом для місцевої влади стало б затримання втікача, а про археологічну знахідку вже майже ніхто б і не згадував.
Але хіба ж вона здатна на таку нерозсудливість? Чи... може здатна? Вона що — збирається летіти туди сама?
Рейлі аж здригнувся від тривожних передчуттів. Та ні, це просто безумство.
Він зняв слухавку і набрав її домашній номер телефону. Відповіді не було. Рейлі продовжував дзвонити до тих пір, поки не спрацював її автовідповідач, але відразу ж вимкнувся, не давши йому змоги залишити повідомлення. Він негайно подзвонив їй на мобільний, але після п'яти гудків увімкнулася функція повідомлень.
Зі швидко наростаючим відчуттям тривоги, Рейлі поклав слухавку і подзвонив внутрішньому оператору. За мить його з'єднали з поліцейським, який чергував у автомобілі, припаркованому біля дому Тес.
— Ти її сьогодні бачив?
Відповідь прозвучала твердо і однозначно:
— Ні, не бачив відтоді, як вона приїхала додому вчора пізно вночі.
Його внутрішні давачі тривоги заволали на повну потужність: сталося щось серйозне, дуже серйозне.
— Слухай, підійди до дверей і перевір, чи з нею все гаразд. А я поки що не кластиму слухавку.
Було чути, що агент вже вилазить із авто.
— Зараз перевірю.
Цокали секунди, і Рейлі з нетерпінням чекав. Він уявив собі, як агент перетинає дорогу, іде стежиною через галявинку, піднімається трьома камінними східцями і натискає кнопку дзвоника. Якщо Тес вдома, то їй знадобиться лише кілька секунд, щоб зійти вниз, коли б вона була нагорі. Саме в цей момент вона, мабуть, відчиняє вхідні двері.
Однак, не сталося нічого.
Повільно тягайся секунди, і його занепокоєння зросло стократ. І тут у слухавці заскреготів голос поліцейського.
— Вона не відчиняє дверей. Я перевірив чорний хід, там все у порядку, слідів насильницького проникнення немає, але схоже на те, що її немає вдома.
Рейлі уже почав вживати заходів.
— Гаразд, слухай сюди, — гаркнув він у слухавку, одночасно подаючи жести Джордано. — Мені потрібно, щоб ти зараз же проник всередину і підтвердив, що будинок порожній.
Джордано підвівся зі свого місця.
— Що сталося?
Тим часом Рейлі вже простяг руку до другого телефону.
— З'єднайте мене зі службою безпеки митниць і кордонів. — Стискаючи телефон, він поглянув на свого напарника, очі його блиснули досадою і люттю. — Боюсь, що Тес також вдарилася у втечу.
51
Стоячи у черзі на реєстрацію до рейсу турецьких авіаліній в аеропорту імені Дж. Ф. Кеннеді, Тес поглянула на дисплей свого мобільного телефону. Номер того, хто їй телефонував, не висвітився, тому вона вирішила не відповідати. Вона здогадалася, що виклик надійшов, скоріш за все, з якогось проміжного комутатора, тим більше, що говорити з кимсь саме зараз їй не хотілося. Ні з Лео з їхнього Інституту, ні з Ліззі, яка стала б довго і нудно розводитися про причини її відсутності, ні з Дугом, який міг телефонувати їй з Лос-Анджелеса. А що, коли це — Рейлі? Їй стало лячно і водночас соромно за ту шкоду, яку вона йому заподіяла. Це було найважче з рішень, які їй будь-коли доводилося ухвалювати, але тепер, коли процес уже пішов, вона не могла собі дозволити говорити з ним. Ще не час.
Не час, доки вона не опиниться за межами Сполучених Штатів.
Запхавши телефон до кишені куртки, вона нарешті дісталася до реєстратури, і напружена процедура розпочалася. Покінчивши з нею, Тес попила довгожданої кави, а потім, орієнтуючись по вказівних знаках, рушила до залу очікування. Проходячи повз газетний кіоск, вона купила пару книжок у м'якій обкладинці, маючи намір читати їх у вільний час; чи змогла б вона опанувати свою галопуючу уяву, щоб сконцентруватися за даних обставин на читанні навіть легковажної літератури, — то вже було іншим питанням.
Пройшовши процедуру перевірок, Тес нарешті дісталася до залу очікування і зморено опустилася в крісло.
Їй і досі не вірилося, що все це відбувається насправді. Коли вона, вже не маючи що робити, сиділа і чекала, доки не об'являть посадку на рейс, її розум нарешті дістав змогу вгамуватися, глянути довкола і ретельніше обміркувати останні події. Але зараз це могло піти лише на шкоду. Річ у тім, що остання доба — відтоді, як Тес здогадалася, що її очікує щось надзвичайне, і до тієї миті, коли вона зробила своє відкриття — являла собою суцільну адреналінову суміш. А тепер, на самоті чекаючи вильоту в непроглядну ніч, Тес впала жертвою сонму страхів та недобрих передчуттів, що повиповзали з глибин її підсвідомості.
Що ти собі думаєш? Їдеш на задвірки Туреччини — і сама-одна!? А що, коли ти наскочиш там на Венса? До речі, там і без нього вистачає різних покидьків. Це далеко не найбезпечніша країна у світі. Американка в турецькій глибинці... У тебе часом не стріху не зірвало?
Паніку з приводу власної фізичної недоторканності незабаром змінили думки, що непокоїли її навіть більше, ніж страх за власне життя.
Рейлі.
Вона збрехала йому. Ще раз збрехала. Вона зробила це вимушено, але все одно це було серйозне прогрішення. Набагато серйозніше, ніж їхати додому з рукописом і не попередити, що там на неї чекає Венс. Вона усвідомлювала, що між ними щось починається; їй подобалося це почуття і вона прагнула розвитку їхніх стосунків. Однак вона відчувала, що його щось стримувало, але не могла збагнути — що саме. Їй подумалося — а чи не втратила вона шанс зближення — якщо такий дійсно існував? Вона пошкодувала, що не скористалася тим шансом іще тоді, але то були особливі обставини, і він проявив надзвичайне розуміння — взагалі, він поводився чудово.
А вона взяла і знову його обдурила.
Як багато все це для тебе значить, Тес?
Вона різко вийшла із стану непевних роздумів, відчувши, як перервався потік яскравого світла з флуоресцентних ламп: хтось стояв поруч, заступаючи їх. Тес розплющила очі.
Це був Рейлі. Він бовванів над нею, і вигляд у нього був не надто привітний.
Точніше — дуже непривітний.
Нарешті він перервав напружену тишу.
— Що ти собі думаєш?
Тес не знала, що йому відповісти. І тут з динаміків долинув гугнявий голос, який оповіщав, що відчиняється прохід на посадку. Пасажири, що сиділи довкола них, попідводилися і утворили дві безладні черги, що сходилися в одну біля стійок проходу, таким чином забезпечивши Тес жадане відстрочування.
Рейлі кинув погляд на пасажирів, дещо поновив своє самовладання і бебехнувся в крісло поруч із нею.