— І коли ж ти збиралася розповісти мені про свою знахідку?
Тес затнулася.
— Після прибуття туди, — боязко відповіла вона.
— Ага — ти збиралася надіслати мені поштівку! Не клей дурня, Тес! Схоже, що тобі абсолютно начхати на все те, що я тобі казав.
— Слухай, та я ж...
Він похитав головою і підняв руки, перериваючи її.
— Ну звичайно ж, тобі страшенно шкода, але це так багато значить для твоєї кар'єри, це справа усього життя, момент, який зробить тебе всесвітньо відомою... Фігня, я все ще вже чув, Тес. Тобі просто страх як хочеться, щоб тебе вбили.
Вона пригнічено зітхнула, розмірковуючи над почутим.
— Я ж не можу сидіти, нічого не роблячи, і чекати, доки цим шансом скористається хтось інший.
Рейлі наполягав на своєму, стишивши голос і стріляючи очима навкруги:
— Троє вершників, що пограбували музей, — вони вже мертві, ти що — не знаєш!? І чомусь вони померли не уві сні, а насильницькою смертю.
Тес подалася уперед.
— Думаєш, їх убив Венс?
— Або він, або хтось з ним пов'язаний. Так чи інакше, але хто б це не був, вбиває він легко і не надто замислюючись. Ти розумієш, куди я веду?
— А що, коли Венс іще не вирахував схованки?
— Тоді б він зробив тобі іще один візит. Як на мене, то вже вирахував.
Тес глибоко зітхнула.
— І що ж нам тепер робити?
Рейлі поглянув на неї, явно занепокоєний тією ж самою думкою.
— Ти впевнена, що твоя здогадка є правильною?
Вона кивнула.
— Так, впевнена.
— І ти, звичайно ж, не скажеш мені — де це?
Тес похитала головою.
— Звичайно ж, не скажу. Хоча цілком впевнена, що ти мені допоміг би, правда ж?
Згори знову долинув гугнявий голос, запрошуючи останніх пасажирів до посадки на літак. Тес поглянула на Рейлі.
— Мені треба йти.
Він провів поглядом останніх пасажирів, що пройшли на посадку.
— Ти впевнена, що тобі це потрібно?
Вона нервово кивнула головою.
— Так, впевнена.
— Краще б цією справою зайнялося моє відомство. Ти дістанеш право на будь-яку знахідку, я потурбуюся про це. Дай нам лише можливість спочатку прибрати з дороги Венса.
Вона поглянула йому в очі.
— Йдеться не лише про право, просто... я так хочу. — Тес намагалася знайти у виразі його обличчя ознаки співчуття, якісь зачіпки, за якими можна було б здогадатися — про що він зараз думав. — Тим більше, що ти можеш втратити контроль над ситуацією. Міжнародні знахідки і таке інше... Справа може заплутатися через тонкощі місцевого законодавства. — Вона вимучила непевну посмішку. — Ну то що: я піду, чи ти мене за щось заарештуєш?
Вираз обличчя Рейлі став суворим.
— Саме про це я зараз й думаю. — Було не схоже, що він жартує. Зовсім не схоже.
— І за яким же звинуваченням?
— Не знаю. Щось знайду. Скажімо, підкину тобі пару торбочок з кокаїном. — Рейлі удав, що порпається у своїх кишенях. — Здається, при мені саме було декілька.
Напруженість зійшла з обличчя Тес.
Зате обличчя Рейлі стало іще серйознішим.
— Що ж мені сказати тобі, щоб ти передумала?
Їй дуже сподобався сам тон цього запитання. Він пестив її слух. Може, між нами ще не все втрачено? Вона підвелася.
— Зі мною все буде гаразд, — сказала Тес і сама собі не повірила.
Він теж підвівся, і вони трохи постояли мовчки. Якась невеличка частина її свідомості навіть сподівалася, що Рейлі раптом схопить її і нікуди не відпустить. Але він цього не зробив. Вона поглянула на прохід, потім — на нього.
— Бувай!
Він не відповів.
Тес підійшла до аж надмірно життєрадісної жінки, що сиділа на проході за сканером, подала їй свій паспорт і подивилася в бік Рейлі. Він нерухомо стояв, проводжаючи її поглядом. Вона вимучила слабку подобу посмішки, потім відвернулася і пішла на посадку через обшитий білими панелями прохід.
Ожили і пронизливо заверещали чотири турбовентиляторних двигуни, а екіпаж приступив до останніх приготувань перед злетом. Тес дісталося місце біля ілюмінатора; на неї чекав довгий десятигодинний переліт, тому побачивши біля себе незайняте місце, вона полегшено зітхнула. Дивлячись, як наземний персонал прибирав розташоване довкола літака аеродромне обладнання, Тес відчула дивну суміш піднесення і побоювань. Майбутня подорож не могла не захоплювати її, однак повідомлення Рейлі про смерть іще одного вершника приголомшило її. Відганяючи зловісні асоціації, що спливали у її свідомості, вона намагалася переконати себе, що все буде гаразд, якщо вона вдасться до елементарних заходів безпеки.
Принаймні, так вона сподівалася.
Тес простягла руку, щоб взяти один із журналів, котрі роздавали у польоті пасажирам, як раптом помітила якийсь рух у носовій частині салону. Вона вся аж заціпеніла, побачивши, що причиною цього руху є ніхто інший, як Рейлі, котрий пробирався до неї через прохід між сидіннями.
От чорт! Невже він передумав? Напевне, збирається зняти мене з рейсу!
Хвиля роздратування накотилася на Тес, коли вона, іще не вірячи своїм очам, втупила в нього спантеличений погляд. Коли він дійшов до її ряду, вона відскочила і притиснулася до ілюмінатора.
— Слухай, не треба, га? Не знімай мене з польоту. Ти не маєш права! Зі мною все буде гаразд — я хочу сказати... там же є ваші люди? От і нехай охороняють мене! А все інше зроблю я.
Обличчя Рейлі було незворушним.
— Замовкни, — сказав він і зморено опустився у вільне крісло поруч із нею.
Тес спантеличено витріщилася на нього, нічого не розуміючи. Її вуста натужно — і безуспішно — намагалися вимовити хоч щось розбірливе і зрозуміле.
Мов і не було нічого, Рейлі, взяв у неї з рук журнал і діловито запитав, застібаючи пасок безпеки:
— Цікаво — а тут крутять пристойні фільми?
52
Чоловік, що сидів через шість рядів позаду Тес, почувався не надто комфортно. Він терпіти не міг польоти. Ні, цей чоловік не відчував до них якогось ірраціонального страху, про клаустрофобію теж не йшлося. Просто його дратувало, коли йому доводилося проводити довгі години у якійсь бляшанці, де не дозволялося курити. Цілих десять годин! І це — не враховуючи часу, проведеного у терміналі, де також заборонялося курити.
Просто якась «Нікоретте»-країна!
Йому поталанило. Коли він дістав завдання слідкувати за Тес, йому довелося вдовольнитися спостереженням з віддаленої точки, бо поруч із її будинком стояла поліцейська машина. Однак, якби він слідкував за нею з ближчої відстані, то він точно прогавив би той момент, коли Тес, вийшовши через чорний хід, пройшла сусідськими задвірками і знову вийшла на вулицю, де в кількох метрах від його машини на неї чекало таксі.
Він доповів про це Де Анґелісу і прослідкував за нею до аеропорту. Зі свого місця у залі очікування він безперешкодно і спокійно міг спостерігати за Тес і Рейлі. Планкет двічі телефонував Де Анґелісу зі свого мобільного. Перший раз — щоб повідомити монсеньйора про те, що Тес зійшла на борт літака. Вдруге він телефонував хвилин за десять і ледь встиг поінформувати Де Анґеліса про присутність Рейлі, як розмову перервала наполеглива бортпровідниця, котра змусила його вимкнути мобілку.
Відхиляючись вбік і поглядаючи вздовж проходу, чоловік слідкував за обома підопічними, крутячи у пальцях диск розміром не більше за двадцятип'ятицентову монету. Шпигун помітив, що Рейлі не мав при собі ручної поклажі. Утім, це не мало великого значення. Тес, яка являла собою основний об'єкт спостереження, була із сумкою, яку вона запхала на полицю угорі. Спостерігаючи за ними, чоловік знав, що спішити йому нікуди. Політ триватиме довго, і більшість пасажирів, включно з його підопічними, в якийсь момент поснуть. Він лише мав терпляче чекати, доки не випаде слушна нагода підкласти їм пристрій стеження. «Хоч буде чим зайнятися під час довгого перельоту», — подумав шпиг.