Спочатку Тес тільки й могла побачити, що скупчення напівзруйнованих кам'яних стін, потім її очі призвичаїлися, і вона поступово почала розбирати їхні форми і, утворювані ними правильні геометричні фігури. Вона потягла за собою Рейлі іще нижче і тепер вже могла побачити вулицю, а на ній — будинки. Вони линули вперед, вдивляючись у руїни давнього селища, висячи над ним у зловісній темряві, наче космічні дослідники над поверхнею чужої й непривітної планети. Це було сюрреалістичне видовище — голі віти мертвих дерев погойдувалися у слабкій течії наче ваблячі руки привидів.
Раптом якийсь рух змусив Тес кинути швидкий погляд ліворуч — то косяк маленьких рибок, що паслися у водоростях, перелякано кинувся врозсип у рятівну темряву. Знову поглянувши вперед, вона побачила, як будинки змінилися вигоном. Рвонувшись до нього, Тес помітила чорний пеньок товстого дерева, тонкі залишки його напівзгнилих гілок злегка поколихувалися у придонній течії. Так і є: вони знайшли плакучу вербу. Вона мимоволі скрикнула, але замість крику вийшов різкий викид повітря, і хмаринка бульбашок вискочила з її регулятора і понеслася догори. Очі Тес забігали туди-сюди, пильно позираючи навкруги. Вона знала — десь зовсім поряд має бути колодязь. Тут до неї приєднався Рейлі й незабаром помітив його: у кількох метрах від пенька знаходилися залишки того, що колись напевне було колодязем. Тес кинулася уперед, промінь її ліхтаря пробив стіну темряви і... — там, неподалік, з мороку випливли стіни церкви; вони сумно і велично здіймалися догори.
Тес поглянула на Рейлі — той плив поруч, споглядаючи виниклу картину з не меншим захватом і благоговінням, ніж вона. Різко змахнувши ногами, вона хижою птицею кинулася вниз на споруду, що бовваніла попереду. Під її стінами ззовні скупчилося багато мулу, який слугував тепер підпорою. Замість даху були лише його жалюгідні залишки. Поводивши променем ліхтаря по стінах, Тес пересвідчилася, що церква тепер була, мабуть, у стані набагато гіршому, ніж сімсот років тому, коли її знайшли тамплієри.
У супроводі Рейлі Тес шугонула вниз і проникла всередину через портал, у якому скособочено висіли двері. Потім вони повільно попливли далі вздовж підводної галереї колон, декотрі з яких, обвалившись, лежали на підлозі. Завдяки стінам, що слугували перепоною, всередині церкви осаду накопичилося небагато, і це полегшувало пошуки могильної плити. Не відриваючись одне від одного, Тес і Рейлі повільно просувалися вперед, і промінь ліхтаря утворював калейдоскоп тіней у западинах по обидва боки від них. Тес озирнулася, фіксуючи у пам'яті кожен химерний предмет і кожну химерну тінь, намагаючись при цьому стримувати несамовите калатання свого серця.
Коли портал залишився позаду, і його поглинула темрява, вона дала знак Рейлі й різко пірнула вниз. Він пірнув услід за нею. Там, на підлозі, виднілася велика тріснута камінна плита, і Тес здогадалася, що це — частина вівтаря. Його вкривав товстий шар намулу, в якому принишкли маленькі раки. Перевіривши час, вона дала Рейлі сигнал розчепіреними пальцями обох рук. Це означало, що за десять хвилин вони мають розпочати підйом; для тривалої декомпресійної затримки в балонах залишалося замало повітря.
Тес знала, що таємниця ховається десь неподалік. Повільно рухаючись на висоті кількох сантиметрів над підлогою церкви, вона потихеньку змітала з неї намул, намагаючись не збурити сильну куряву. Могильних каменів ніде не було видно — лише якісь дрібні уламки та мул, з якого вискакували перелякані вугри. І тут її легенько штовхнув Рейлі. Він щось сказав, але спотворений металічний звук його голосу загубився серед булькотіння бульбашок, що вискочили із його мундштука. Тес побачила, як він простяг руку і змахнув намул та камінці з маленького алькову. На підлозі проступили якісь напівстерті вигравіювані літери. Її серце закалатало іще швидше. Провівши пальцем по написові, вона змогла прочитати ім'я: Саіо. Очима, що палали радісним збудженням, Тес поглянула на Рейлі. Той очима посміхнувся у відповідь. Ретельно, не поспішаючи, зчистили вони піщаний осад і з інших могильних каменів. З'являлися нові літери, нові імена, і стукіт її серця лунко відбивався у скронях та вухах. Аж ось з-під намулу визирнув напис:
Romiti.
Правду писав Еймар у своєму листі. Дешифратор, що змайструвало ФБР, не схибив, а найприємнішим було те, що їхні припущення справдилися.
Вони знайшли те, що шукали.
59
Тепер вони стали квапитися, швидко змітаючи уламки і осад з могильної плити.
Рейлі встромив пальці у щілину і спробував підняти плиту, але замала точка опори та його відносна невагомість у воді не дали йому змоги докласти достатнє зусилля. Тес звірила час — залишалося п'ять хвилин. У відчаї, вона озирнулася довкола, шукаючи хоч якесь знаряддя, і помітила якісь покручені шматки металу, що стирчали із однієї з колон. Підпливши до неї, Тес почала смикати металевий прут, аж доки він не вивільнився, здійнявши куряву із дрібнесеньких камінчиків. Кинувшись прожогом назад, вона віддала прут Рейлі, а той вставив його у щілину. Потім вони разом навалилися на його протилежний кінець.
Раптом пролунав скрегіт. І не знизу, а згори. Швидко підвівши очі, Тес побачила, як вниз падають маленькі уламки — саме із того місця, з якого вона висмикнула прут. Може їх змило водою, а може це з'їхала зі своєї основи колона? Вона кинула на Рейлі стривожений погляд. Той постукав пальцем по прутові, натякаючи, що слід ще раз спробувати підняти могильний камінь. Вона кивнула і вчепилася за металеву палицю; і знову вони щосили налягли на важіль. Цього разу плита піддалася. Хоч не небагато, але вона відсунулася. Втім, цього було недостатньо, щоб просунути руку всередину. І знову вони щосили натисли на металевий прут. І знову плита трохи посунулася, а потім перекосилася, вивільнивши знизу величезну повітряну бульку. З шаленою швидкістю ця булька налетіла на них, а потім рвонула догори і зникла, вискочивши крізь дірявий дах.
Знову згори долинув скрегіт.
Швидко поглянувши вгору, Тес помітила, що і дійсно — верхня частина колони почала мало-помалу зсовуватися зі своєї основи. Залізний прут, який вона похапцем висмикнула, якимось чином роз'єднав кріплення колони і ослабив цю хитку споруду. Над їхніми головами почали вистрибувати клуби пилу — це було схоже на беззвучні вибухи. Рейлі щось крикнув, але і цього разу голос його прозвучав спотвореним металічним відлунням. Він і вовтузився з могильною плитою і показував вниз. Тес побачила, що отвір був достатнім, щоб вона змогла просунути руку всередину. Вона присунулася ближче, внутрішньо скоцюрбившись від страху, згадавши якийсь старий фільм, де величезна злобна баракуда хапає за руку бідолаху-нирця. Витиснувши цю картину із своєї свідомості, Тес різко просунула руку всередину могили і відчайдушно почала нишпорити, намагаючись не чути скреготу, що лунав згори, і не думати про хиткість довколишніх стін. Раптом її пальці щось намацали. Щось досить об'ємисте. Вона кинула на Рейлі благальний погляд, щоб той якомога швидше посунув плиту іще більше, щоб дати змогу витягти грубенький предмет зсередини могили. Міцно вхопившись за металевий стрижень, Рейлі напружився і розширив отвір, вивільнивши при цьому чергову порцію бульбашок. Тес смикнула свою знахідку, намагаючись протиснути її через отвір так, щоб при цьому не пошкодити.
Рейлі зробив останнє відчайдушне зусилля, і плита подалася достатньо, щоб знайдений предмет нарешті вискочив назовні. Це був шкіряний лантух з довгою лямкою, який нагадував невеликий рюкзак, а в ньому було щось об'ємисте і досить важке. Коли Тес протягла його через отвір, залізний прут несподівано клацнув і вискочив, і плита ковзнула вниз, ледь не зачепивши мішок. З глухим гуркотом гепнулася вона знов на своє місце, збуривши хмарину осаду. Цієї миті згори донісся скрегіт, а потім — звук тертя каменю об камінь. Верхня частина колони повільно зісковзнула зі своєї основи, і залишки даху загрозливо прогнулися всередину. Тес і Рейлі обмінялися стривоженими поглядами і рушили до порталу, але Тес щось не пускало. А не пускала її шкіряна торба, лямку якої притисла кам'яна плита.